Abstract
<jats:p>Цей аналітичний документ оцінює поточний стан і перспективи вдосконалення механізмів державної підтримки виробництва аудіовізуального контенту в Україні, особливо фокусуючись на повоєнному періоді та ефективному використанні бюджетних коштів. Історично український медіаринок формувався як нерівномірна екосистема: поряд із кількома комерційно успішними гравцями тривалий час існували збиткові медіа, що залежали від бюджетного фінансування. Затягнуте створення Суспільного мовника та фрагментарні моделі державної підтримки не забезпечили стабільного механізму, здатного оперативно діяти в кризових умовах, зокрема під час повномасштабного вторгнення РФ. Чинне законодавство допускає державну підтримку, однак вона різниться за формами та адресатами, а самі механізми залишаються чутливими до корупційних ризиків і загроз для конкуренції. Європейська практика свідчить: така підтримка може бути правомірна за чіткого зв’язку між надзвичайними обставинами (як-от війна, пандемія, стихійні лиха) і шкодою для ринку. В Україні зараз є передумови, щоб ухвалити політичне рішення про запровадження нової моделі державної підтримки. Пропонована модель передбачає гібридний підхід, що поєднує короткострокову адресну допомогу та довгострокові грантові механізми, зокрема в межах Українського культурного фонду, віртуального Фонду підтримки медіа на базі УКФ або Держкіно, або інституційно окремого Фонду підтримки медіа. Така модель враховує дуальність медіа як бізнесу та публічного сервісу, потребу в спеціальних підходах для деокупованих територій, новинних пустель, а також змін у медіаспоживанні, спричинених цифровою трансформацією. Щоб бути ефективною, система має базуватися на принципах прозорості, доброчесності, правової сумісності із законами «Про медіа» і «Про державну допомогу», мати стабільне фінансування та інтегруватися в ширший контекст державної політики реінтеграції, відновлення та інформаційної стійкості</jats:p>