Емоційний інтелект у структурі професійної самоефективності студентської молоді

<jats:p>Сучасні умови професійного становлення студентської молоді актуалізують необхідність дослідження психологічних ресурсів, які забезпечують упевненість майбутніх фахівців у власній здатності успішно виконувати професійні завдання. Особливого значення набуває емоційний інтелект як чинник усвідомлення й регулювання емоційних станів, конструктивної взаємодії та адаптації до професійних вимог. Метою дослідження було теоретично обґрунтувати й емпірично встановити особливості взаємозв’язку емоційного інтелекту з професійною самоефективністю студентської молоді та визначити його місце серед психологічних показників професійної впевненості. Дослідження проведено за кореляційним дизайном. Вибірку становили 64 здобувачі вищої освіти віком від 18 до 25 років, середній вік яких становив 21,4 року. Для діагностики використано методику визначення емоційного інтелекту Н. Холла, короткий п’ятифакторний опитувальник особистості TIPI-UKR, методику діагностики емоційної зрілості О. Чебикіна та коротку версію опитувальника професійної самоефективності. Обробку результатів здійснено за допомогою описової статистики та кореляції Спірмена. Встановлено переважання середнього рівня емоційного інтелекту у 56,25 % респондентів, емоційної зрілості – у 57,81 %, професійної самоефективності – у 54,69 %. Найбільш сформованими компонентами емоційної сфери виявилися емпатія та емоційна обізнаність, тоді як управління власними емоціями й емоційна саморегуляція характеризувалися нижчими показниками. Найтісніший позитивний зв’язок професійної самоефективності встановлено з емоційною зрілістю, загальним емоційним інтелектом та емоційною стабільністю. Значущі позитивні кореляції виявлено також із сумлінністю, відкритістю новому досвіду, екстраверсією та доброзичливістю. Уточнено, що емоційно-регуляторні характеристики посідають провідне місце у структурі психологічних корелятів професійної самоефективності студентської молоді. Практичне значення результатів полягає в можливості їх використання у психологічному супроводі професійного становлення та розробленні психоосвітніх і тренінгових програм розвитку емоційного інтелекту, саморегуляції й професійної впевненості. Обмеження дослідження пов’язані з обсягом вибірки, використанням самооцінювальних методик і кореляційним дизайном, що не дає змоги встановити причинно-наслідкову спрямованість виявлених зв’язків. Перспективи подальших досліджень передбачають розширення вибірки, застосування регресійного та лонгітюдного аналізу, а також перевірку ефективності програм розвитку емоційного інтелекту. Тип статті – емпірична.</jats:p>