Abstract
<jats:p>У статті здійснено аналіз жанрово-стильових особливостей сучасної української літератури воєнного часу, окреслено її провідні тенденції та художні стратегії. Наголошено, що ключова риса новітньої воєнної прози – документальність і щирість викладу. Це зумовлено активною участю в літературному процесі безпосередніх свідків і учасників війни: військовослужбовців, добровольців, медиків, волонтерів, журналістів. Підкреслено, що поєднання особистого досвіду з колективним виміром пам’яті формує нову модель художнього мислення, у якій свідчення стає важливою етичною й естетичною категорією. Проаналізовано жанрове розмаїття сучасної воєнної прози. Поряд із традиційними формами (роман, повість, новела) активно розвиваються щоденникова проза, есеїстика, репортаж, мемуаристика, документально-художні тексти. Визначено специфіку гібридних жанрових моделей, у яких синтезовані елементи художнього наративу, публіцистики та особистого свідчення. Особливу увагу приділено документально-художній прозі як формі, що поєднує репортажність, щоденникову фіксацію подій і літературну інтерпретацію, створюючи ефект безпосередньої присутності та історичної достовірності. Окремий аспект дослідження становить жанрове оновлення сучасної воєнної поезії. Розглянуто трансформацію традиційних ліричних форм і появу нових способів репрезентації травматичного досвіду: верлібру, поезії-щоденника, поезії-листа, поезії-свідчення. Висвітлено роль поетичних антологій воєнного часу як консолідуючого й меморіального феномена, що фіксує емоційний стан епохи та формує колективний портрет покоління. Досліджено розвиток дитячої та підліткової літератури про війну, її терапевтичний потенціал і тематичні домінанти (досвід евакуації, втрати, життя в окупації, адаптації до нових умов). Окреслено креативні стратегії воєнної літератури, зокрема розвиток візуальних і графічних наративів, метафоризацію та інтермедіальність як способи розширення художнього висловлення. Узагальнено, що сучасна українська література воєнного часу постає як багатовекторний культурний феномен, який не лише відображає реалії війни, а й формує простір національної пам’яті та ідентичності.</jats:p>