СТАТУТ ООН ЯК МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ОСНОВА ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ, СТОРОНАМИ ЯКИХ Є МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

<jats:p>У статті досліджено місце Статуту Організації Об’єднаних Націй у міжнародно-правовій основі врегулювання спорів, сторонами або учасниками яких є міжнародні організації. Обґрунтовано, що значення Статуту не обмежується його роллю установчого договору ООН. Він одночасно визначає правові засади функціонування Організації, закріплює основні принципи сучасного міжнародного права, зокрема принцип мирного врегулювання міжнародних спорів, систематизує головні засоби такого врегулювання та створює інституційну основу для участі органів ООН і Міжнародного Суду ООН у відповідних процесах. Особливу увагу приділено співвідношенню пункту 3 статті 2 та статті 33 Статуту. Доведено, що пункт 3 статті 2 безпосередньо адресований державам-членам і сам по собі не встановлює договірного обов’язку для міжнародних організацій. Водночас принцип мирного врегулювання, закріплений у Статуті, має ширше загальне міжнародно-правове значення й визначає нормативний та інтерпретаційний контекст діяльності міжнародних організацій. Перелічені у статті 33 мирні засоби утворюють відкриту й неієрархічну систему загальновизнаних процедур, якими можуть користуватися й міжнародні організації. Їх доступність, однак, не означає існування загального обов’язку застосувати певну процедуру або послідовно переходити від переговорів до арбітражу чи судового розгляду. Вибір конкретного засобу залежить від характеру спору, компетенції організації, згоди сторін, lex specialis та правил відповідного форуму. Статут ООН розглянуто як центральну, але не самодостатню складову системи core rules (засадничих, базових правил), що визначають вихідні нормативні, компетенційні, процедурні та інституційні параметри врегулювання конкретного спору. Включення Статуту Міжнародного Суду ООН до установчої системи Організації надає цій основі судово-юрисдикційного виміру, хоча позовне провадження перед Судом залишається доступним лише державам. Зроблено висновок, що Статут ООН не встановлює завершеного процесуального режиму для всіх спорів за участю міжнародних організацій, а формує загальну правову рамку, у межах якої конкретні права, обов’язки, юрисдикційні підстави та порядок врегулювання визначаються установчими актами організацій, спеціальними договорами, арбітражними угодами, нормами про імунітети й відповідальність, а також правилами відповідних процедур.</jats:p>