Abstract
<jats:p>Стаття присвячена дослідженню третейського судочинства як одного із альтернативних способів вирішення спорів та розробленню концептуальних засад удосконалення галузевого законодавства України у відповідній сфері. У статті проаналізовано доктринальні положення та рішення Конституційного Суду України щодо повноважень третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу як видів недержавної юрисдикційної діяльності. З’ясовано, що у положеннях актів «м’якого права», які спрямовані на створення єдиних підходів держав-членів ЄС щодо нормативного впровадження судових примирних процедур та альтернативних способів вирішення спорів, наголошується на обмеженому підході у застосуванні позасудових способів вирішення спорів, стороною яких є суб’єкт владних повноважень. За наслідками системного аналізу положень пунктів 2, 6, 13 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди», пунктів 1, 2 частини 1 статті 22 Господарського кодексу України щодо надання юридичним особам права вирішення спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб, у третейському суді, констатована відсутність чіткого нормативного розмежування договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб, та договорів про публічні закупівлі, що у свою чергу може призвести до неоднозначного тлумачення цих норм у площині віднесення таких спорів до арбітрабельних. Обґрунтовано, що у контексті удосконалення галузевого законодавства України щодо доцільності закріплення права юридичних осіб на передачу спорів, які виникають із вищенаведених правовідносин, на розгляд до третейського суду, варто ураховувати такі критерії: спір може бути переданий на розгляд до третейського суду, якщо він є приватно-правовим; суб’єкти спору, що може бути переданий до третейського розгляду, мають бути рівноправними. Додаткової уваги заслуговує процедурний аспект та встановлення виду третейського суду, який буде розглядати такий спір (постійно діючий (інституційний) третейський суд чи третейський суди ad hoc), із визначенням підвідомчості відповідних справ постійно діючим третейським судам.</jats:p>