Abstract
<jats:p>У роботі розглянуто актуальні питання підвищення ефективності вирощування цикорію коренеплідного шляхом оптимізації комплексу агротехнічних заходів, спрямованих на покращення польової схожості насіння та забезпечення сприятливих умов для росту й розвитку рослин протягом усього вегетаційного періоду. Цикорій коренеплідний належить до цінних технічних культур, коренеплоди якого є основною сировиною для виробництва інуліну, фруктози, кавових напоїв та спирту. Проте його вирощування супроводжується певними труднощами, зумовленими біологічними особливостями культури: насіння цикорію характеризується повільним проростанням, низькою енергією проростання та поганою здатністю вбирати вологу через особливості будови насіннєвої оболонки. Це призводить до розтягнутого періоду появи сходів, що створює сприятливі умови для проростання та розвитку бур’янів, які активно конкурують із культурними рослинами за елементи живлення, вологу та світло, особливо на початкових етапах росту. Встановлено, що вирішальне значення для подолання зазначених негативних явищ має ретельна підготовка ґрунту, зокрема його верхнього шару, де безпосередньо відбувається проростання насіння. Основними завданнями системи обробітку ґрунту під цикорій коренеплідний є створення глибокого добре аерованого орного шару, нагромадження та збереження продуктивної вологи, мобілізація поживних речовин, знищення бур’янів, збудників хвороб та шкідників, а також ретельне вирівнювання та розпушування поверхневого шару для забезпечення рівномірного загортання насіння на оптимальну глибину. Оскільки цикорій формує продуктивні органи (коренеплоди) безпосередньо у ґрунті, якість обробітку безпосередньо впливає на товарні властивості врожаю: у добре розпушеному ґрунті коренеплоди набувають правильної форми, рівномірно потовщуються, тоді як в ущільненому або грудкуватому ґрунті вони деформуються, знижуючи якість продукції. Особливу увагу приділено дослідженню впливу строків сівби та глибини загортання насіння на польову схожість і подальший розвиток рослин. Встановлено, що строки сівби мають бути науково обґрунтованими з урахуванням температурного режиму ґрунту, його фізичної стиглості та вологозабезпеченості. Запізнення із сівбою призводить до втрати ґрунтової вологи, пересихання верхнього шару та погіршення умов проростання, тоді як надто рання сівба в недостатньо прогрітий ґрунт спричиняє затримку проростання, ураження насіння хворобами та зрідженість сходів. Глибина загортання насіння також має критичне значення: за надто мілкого загортання насіння потрапляє у швидковисихаючий шар ґрунту і не отримує достатньої кількості вологи для набухання та проростання; за надто глибокого – сходи не можуть пробитися на поверхню через товщу ґрунту, особливо на важких за механічним складом ґрунтах, схильних до утворення ґрунтової кірки.</jats:p>