Гарантії прав потерпілого в досудовому кримінальному процесі в умовах правового режиму воєнного стану

<jats:p>У науковій статті здійснено комплексне дослідження гарантій прав потерпілого в досудовому кримінальному провадженні в умовах правового режиму воєнного стану з урахуванням трансформації кримінальної процесуальної форми, спричиненої повномасштабною збройною агресією проти України. Вихідною основою дослідження є положення КПК України, які визначають процесуальний статус потерпілого, а також спеціальні правила розділу ІХ-1 Кодексу, спрямовані на забезпечення можливості здійснення кримінального провадження за обставин, коли застосування ординарних процедур є неможливим або істотно ускладненим. Обґрунтовано, що гарантії прав потерпілого не можуть зводитися до нормативного закріплення сукупності його суб’єктивних прав, а мають охоплювати правові засоби, процедури, обов’язки уповноважених суб’єктів і механізми судового контролю, спрямовані на забезпечення їхнього реального здійснення, захисту й поновлення. Визначено дворівневий характер нормативної конструкції таких гарантій, що передбачає взаємодію загальних положень кримінального процесуального законодавства зі спеціальними правилами провадження в умовах воєнного стану. Аргументовано, що відступ від окремих ординарних процедур не повинен призводити до зниження стандарту процесуальної захищеності потерпілого, а в разі коли реалізація певного права в звичайному порядку об’єктивно унеможливлена, мають застосовуватися функціонально рівноцінні способи його здійснення або відповідні компенсаторні механізми. Особливу увагу приділено специфіці реалізації права потерпілого на отримання інформації про перебіг кримінального провадження, участь у доказуванні та процесуальних діях, професійну правничу допомогу, забезпечення безпеки, відшкодування заподіяної шкоди та використання відновних механізмів. Встановлено, що територіальні, комунікаційні й безпекові обмеження воєнного часу потребують розвитку альтернативних форм реалізації процесуальних прав, зокрема дистанційної участі та професійного представництва потерпілого у випадках, коли він об’єктивно неспроможний самостійно здійснювати належні йому права. Обґрунтовано потребу в розвитку механізму державної компенсації шкоди, а також посиленні судового контролю за рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового розслідування й прокурора. Запропоновано доповнити наявний підхід до визначення меж оскарження під час досудового розслідування критерієм безпосереднього впливу рішення, дії чи бездіяльності на права, законні інтереси або безпеку потерпілого, забезпечивши можливість звернення до слідчого судді навіть у випадках, прямо не передбачених ст. 303 КПК України. Зроблено висновок, що оптимальна модель досудового кримінального провадження в умовах воєнного стану має поєднувати відповідну оперативність із дієвими інформаційними, представницькими, контрольними, безпековими та відновлювальними гарантіями, не допускаючи звуження процесуального статусу потерпілого.</jats:p>