Від презумпції невинуватості до презумпції анонімності: право на ім’я, приватність і межі публічної кримінальної процесуальної комунікації

<jats:p>Статтю присвячено системній реконструкції частини четвертої статті 296 Цивільного кодексу України після остаточного вирішення Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду справи № 761/1004/20. На підставі постанови від 22 червня 2026 року виокремлено два самостійні компоненти її правової позиції: гарантійний характер законодавчого обмеження доконвікційного обнародування імені та неприпустимість використання цивільного процесу для встановлення обставин, які становлять предмет кримінального доказування. Обґрунтовано, що загальні повноваження правоохоронних органів інформувати суспільство не є спеціальною законною підставою для персоніфікації підозри; виняток із заборони має бути прямо встановлений якісним законом. Декларативний спосіб захисту підлягає функціональній перевірці: він є належним лише тоді, коли здатний припинити втручання або реально усунути його наслідки. Дослідження поєднує нормативно-догматичний, системний, конвенційно дружній і функціональний порівняльно-правовий методи. Проаналізовано практику Європейського суду з прав людини, Суду Європейського Союзу та найвищих судів Великої Британії, Німеччини, Франції, Іспанії, Канади й Сполучених Штатів Америки, включно з новітніми рішеннями 2026 року щодо офіційних обвинувальних заяв, фотографій, цифрових архівів кримінальних рішень і пропорційності онлайн-публікації імені. «Презумпцію анонімності» визначено як авторську назву українського нормативного вихідного правила з винятками, прямо передбаченими законом, а не як універсальну міжнародну заборону ідентифікації. Сформульовано шестиступеневий тест, що охоплює юрисдикційну кваліфікацію, декомпозицію повідомлення, перевірку прямої законної підстави, потребу саме в повній ідентифікації, оцінюванні суб’єкта, форми, часу й контексту, а також вибір точного та ефективного способу захисту. Доведено, що цифрове поширення потребує повторного балансування актуального суспільного інтересу, тривалості та інтенсивності стигми й технічної придатності анонімізації, деіндексації чи контекстуального оновлення матеріалу.</jats:p>