Abstract
<jats:p>Мета запропонованої наукової розвідки полягає в аналізі крайніх із ініціатив Ради Європи та Міжнародного кримінального суду щодо захисту довкілля засобам кримінального права та міжнародного кримінального права задля прогнозування способів покращення стану національних розслідувань екоциду та воєнних злочинів щодо довкілля України. Серед поставлених завдань виділено базове стосовно систематизації наявних рекомендацій для оптимізації процесів зі збору доказів воєнних злочинів щодо довкілля України та екоциду. Обґрунтовано умовисновок про те, що, на відміну від крайніх підходів Міжнародного кримінального суду, у Римському Статуті якого відсутні положення про заподіяння шкоди навколишньому середовищу, за винятком статті 8 (2)(b) (iv) (наразі не застосовувалася в практиці Міжнародного кримінального суду), в чинному Кримінальному кодексі України розмежовано екоцид та воєнні злочини щодо довкілля в окремі склади злочинів. Відповідно, внесення інформації стосовно вчинення таких кримінальних правопорушень у Єдиний реєстр досудових розслідувань та організація роботи із формування доказової бази є відмінними в кожному із цих двох випадків. Аргументовано, що поряд із традиційним збором інформації в таких кримінальних провадженнях активно використовуються відкриті джерела для формування доказової бази та дані цифрових картографічних матеріалів на постраждалі території (об’єкти) тощо. Встановлення масштабу заподіяної шкоди в цій категорії кримінальних проваджень є надважливим, і висновки інженерно-екологічної та інших комплексних експертиз є вагомим джерелом доказів.</jats:p>