Abstract
<jats:p>У науковій статті здійснено комплексний аналіз кримінальної відповідальності за невиконання судових рішень в Україні як інституційного механізму забезпечення обов’язковості судового акта, а також проведено дослідження змісту статті 382 Кримінального кодексу України (далі – КК України), виявлено особливості її нормативної конструкції та окреслено проблеми правозастосування; обґрунтовано, що чинна редакція норми характеризується наявністю оціночних понять і відсутністю чітких критеріїв кваліфікації, що зумовлює правову невизначеність та неоднаковість судової практики. Окрему увагу приділено складності доведення суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, зокрема прямого умислу, що на практиці істотно ускладнює притягнення винних осіб до відповідальності, проаналізовано взаємозв’язок кримінально-правових і цивільнопроцесуальних механізмів забезпечення виконання судових рішень, а саме співвідношення кримінальної відповідальності з процедурами виконавчого провадження, передбаченим Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII. Під час дослідження встановлено, що кримінальна відповідальність має субсидіарний характер і застосовується обмежено, що знижує її превентивний потенціал. Враховано міжнародні стандарти захисту прав людини, сформовані практикою Європейського суду з прав людини, зокрема підходи до розуміння права на справедливий суд як права, що охоплює обов’язкове виконання остаточного судового рішення. Також сформульовано пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правового регулювання, зокрема через конкретизацію диспозиції статті 382 КК України, удосконалення механізмів доказування, посилення інституційної взаємодії між органами виконавчої служби й органами досудового розслідування, а також запровадження ефективніших правових стимулів до виконання судових рішень, та зроблено висновок про потребу в системному реформуванні механізмів забезпечення обов’язковості судових рішень як ключової гарантії верховенства права.</jats:p>