ВЗАЄМОДІЯ РАД РІЗНИХ РІВНІВ ЯК БАЛАНС НАРОДОВЛАДДЯ МІЖ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЄЮ ТА СУВЕРЕННІСТЮ ДЕРЖАВИ

<jats:p>Наукова стаття присвячена фундаментальному теоретико-прикладному обґрунтуванню створення оптимальної, довгострокової моделі міжрівневої взаємодії органів місцевого самоврядування — обласних, районних рад та рад територіальних громад. Цей механізм розглядається як базовий та вирішальний інструмент забезпечення динамічного балансу між поглибленням децентралізації влади з одного боку та збереженням суверенності, єдності й унітарності держави з іншого в системі сучасного українського народовладдя. У межах дослідження всебічно розкрито сутність поняття «взаємодія» в системі публічного управління крізь призму сучасних концепцій нового публічного врядування (New Public Governance) та багаторівневого врядування (Multi-level Governance). Обґрунтовано необхідність поступового, але беззворотного переходу від застарілої вертикально-директивної системи до горизонтально-мережевої моделі, яка базується на принципах субсидіарності, пропорційності, взаємної відповідальності та паритетного партнерства. У результаті системного аналізу виявлено, що народовладдя в умовах трансформації адміністративно-територіального устрою функціонує як складний динамічний баланс, де автономія, спроможність та фінансова самостійність територіальних громад формують життєздатність і самоорганізацію системи знизу, тоді як суверенність, нормативно-правова єдність та керованість захищають спільний державний простір згори від ризиків дезінтеграції та сепаратизму. Доведено, що конструктивна взаємодія рад усіх рівнів слугує головним організаційно-правовим маятником та універсальним політико-правовим запобіжником проти двох граничних загроз державності — надмірної централізації влади, яка веде до авторитаризму та деградації місцевої ініціативи, і хаотичної, неконтрольованої децентралізації, що загрожує анархією, дезструктуризацією або прихованою федералізацією країни. Окрему увагу присвячено специфіці функціонального стану субрегіонального (районного) рівня органів місцевого самоврядування. Зазначено, що районні ради наразі перебувають у стані тривалого інституційного пошуку та кризи ідентичності, що зумовлено розмитістю їхніх законодавчих повноважень, відсутністю власних дієвих фінансових інструментів та дублюванням функцій із районними державними чи військовими адміністраціями. Визначено, що стійкий баланс усієї публічної системи досягається через запровадження чіткого конституційного нагляду, дотримання принципу субсидіарності та розгортання механізмів багаторівневого представництва інтересів громад на регіональному й національному рівнях. Охарактеризовано механізми розмежування сфер відповідальності за принципом власних і делегованих повноважень, інструменти бюджетної та фінансово-інвестиційної взаємодії через міжбюджетні трансферти, цільові субвенції та спільне фінансування об'єктів інфраструктури, а також розвиток інституту міжмуніципального співробітництва та консолідацію зусиль через діяльність всеукраїнських і регіональних асоціацій органів місцевого самоврядування. Усі зазначені елементи проаналізовано крізь призму подолання безпрецедентних викликів воєнного стану, забезпечення життєстійкості територій та виконання жорстких вимог щодо адаптації українського законодавства до стандартів Європейського Союзу.</jats:p>