Abstract
<jats:p>У науковій статті досліджено особливості організації досудового розслідування кримінальних правопорушень проти статевої свободи та недоторканності дітей як складної багаторівневої діяльності, що має міждисциплінарний характер і поєднує процесуальні, криміналістичні, психологічні та організаційні компоненти. У роботі проаналізовано сучасні підходи до розуміння сутності організації досудового розслідування та обґрунтовано її значення як діяльності, спрямованої на створення належних умов для досягнення завдань кримінального провадження. Особливу увагу приділено систематизації факторів, що впливають на організацію розслідування, які класифіковано за характером впливу (об’єктивні та суб’єктивні) та за сферою прояву (процесуальні, криміналістичні, психологічні, організаційні та соціальні). Окремо виділено групу факторів, що визначають специфіку розслідування кримінальних правопорушень проти статевої свободи та недоторканності дітей. Досліджено міжнародно-правові стандарти у сфері захисту прав дитини, зокрема принцип забезпечення найкращих інтересів дитини та стандарти правосуддя, дружнього до дитини, і проаналізовано їх імплементацію у національну правову систему. Обґрунтовано, що сучасна модель організації досудового розслідування трансформується у напрямі впровадження дитиноцентрованого підходу, який передбачає адаптацію процесуальних процедур до вікових і психологічних особливостей дитини, мінімізацію психотравмуючого впливу та забезпечення безпечної участі дитини у кримінальному провадженні. Висвітлено інституційні зміни у системі правоохоронних органів та прокуратури, зокрема створення спеціалізованих підрозділів, впровадження механізмів оперативного реагування та посилення міжвідомчої взаємодії. Окрему увагу приділено ролі психолога у кримінальному провадженні за участю дітей, доведено необхідність його залучення на всіх етапах розслідування. Зроблено висновок, що удосконалення організації досудового розслідування кримінальних правопорушень досліджуваної категорії має здійснюватися шляхом подальшого розвитку дитиноцентрованих підходів, інституційного закріплення спеціальних процедур у кримінальному процесуальному законодавстві, розширення участі фахівців та підвищення рівня координації між суб’єктами кримінального провадження.</jats:p>