Abstract
<jats:p>У статті досліджено поняття правозастосування як особливої форми реалізації екологічних норм в Україні в умовах сьогодення. Обґрунтовано, що сьогодні правозастосування у сфері охорони довкілля характеризується низкою специфічних ознак, які відрізняють його від класичного загальноприйнятого теоретичного розуміння цієї категорії. Мета статті - визначити поняття та особливості правозастосування як форми реалізації екологічних норм з урахуванням сучасних тенденцій розвитку національного екологічного права, адміністративного права, а також міжнародних норм й стандартів. На підставі аналізу загально-теоретичних підходів до форм реалізації правових норм та їх проєкції на сучасне екологічне право України автором виокремлено характерні ознаки правозастосування у сфері охорони довкілля, а саме: 1) превентивна спрямованість, що реалізується через дозвільну діяль ність та оцінку впливу на довкілля; 2) багатосуб’єктність, яка передбачає участь уповноважених органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів та інститутів громадянського суспільства; 3) поєднання заходів державного примусу та стимулювання на поведінку осіб в сфері охорони довкілля; 4) багаторівневий характер правозастосування, що охоплює регіональний, національний та наднаціональний (міжнародний) рівні. Проаналізовано сучасний стан правозастосування екологічних норм в Україні у контексті зобов’язань, визначених Угодою про асоціацію між Україною та державами-членами Європейського Союзу. Обґрунтовано доцільність запровадження моделі адаптивного регулювання в екологічному праві України. Сформульовано авторське визначення поняття «правозастосування екологічних норм» як владно-організуючої діяльності компетентних суб’єктів публічної влади та уповноважених інституцій, спрямованої на індивідуалізацію екологічних норм стосовно конкретних суб’єктів та ситуацій із метою забезпечення реалізації екологічних прав, охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів.</jats:p>