«Вони вже не ми»: обставини розділення Римської імперії наприкінці 4 ст. від Р.Х.

<jats:p>В історичній науці традиційною є точка зору, згідно з якою наприкінці 4 ст. від Р.Х. Римська імперія розділилася на два державні утворення. Проте обставини цього процесу потребують додаткового вивчення. Адже існування кількох імператорів і правлячих дворів у той час було не новацією, а скоріше усталеною практикою. Саме тому метою статті є дослідження ситуації в Римській імперії у 395-399 рр. крізь призму механізмів фактичної втрати державою своєї цілісності. У статті аналізуються три основні форми цього процесу: інституційна криза, політична криза, ідеологічне роз’єднання. Розділення Римської імперії наприкінці 4 ст. варто оцінювати не як одномоментну подію, а як процес. Передача влади Феодосієм І своїм синам Аркадію та Гонорію у 395 р. сама по собі ще не означала автоматичного розподілу імперії. Проте вона стала відправною точкою цього процесу, спровокувавши інституційну кризу. Покійний імператор, який був джерелом легітимності для своїх політичних спадкоємців, не забезпечив стабільного трансферу владних повноважень навіть при наявності законних нащадків. Феодосій І не заявив чітко своєї волі щодо регентів юних синів, не формалізував їхнього становища та повноважень. Це створило можливість Стиліхону маніпулювати останньою волею імператора та претендувати на статус опікуна над обома синами Феодосія І. Інституційна криза стала підґрунтям політичної кризи. Претензії Стиліхона на фактичне управління всією імперією були категорично відкинуті у Константинополі. Відносини між східною та західною частинами Римської імперії характеризувалися крайньою напругою протягом кількох років. Походи Стиліхона на Балкани проти Аларіха 395 р. та 397 р. варто оцінувати передусім у контексті його загальноімперських політичних амбіцій. На Сході імперії вони були сприйняті не як допомога, а як збройна агресія, що призвело до проголошення Стиліхона hostis publicus. У відповідь Схід імперії підтримав виступ африканського ватажка Гільдона проти Заходу й особисто Стиліхона у 397-398 рр. Політична криза призвела до ідеологічного роз’єднання. Це яскраво ілюструє творчість придворного поета Стиліхона, його пропагандиста Клавдіана. Хоча в реальності боротьба йшла за владу та ресурси, вона не могла бути представлена публічно саме у такому вигляді. Поки Стиліхон розраховував на мирне визнання своєї влади на Сході, постійним мотивом творів Клавдіана була єдність обох частин імперії. Проте, коли ці надії розвіялися, поет перейшов до риторичних випадів проти фактичних правителів Сходу імперії – спочатку Руфіна, а потім Євтропія. Зрештою, пропагандист розпочав формування образу Сходу імперії як чужого, небезпечного «Іншого», який внаслідок моральної деградації втратив свою приналежність до римської цивілізації. Схід було протиставлено Заходу, який у цій ідеологічній рамці зберігав римські традиції та доблесть. Ця позиція була повноцінно сформована у творі «Проти Євтропія» 399 р. Можна констатувати, що розділення імперії сформувалося у головах людей, на рівні ідеї, перш ніж стати політичним фактом, хоча формально держава продовжувала вважатися цілісною.</jats:p>