Abstract
<jats:p>Мета статті – шляхом аналізу камерно-інструментальної творчості композиторів Галичини з’ясувати трактування і роль віолончелі в українській ансамблевій музиці перших десятиліть ХХ століття. Методологія. Для встановлення особливостей розвитку та стильових пріоритетів камерно-інструментальної творчості композиторів Галичини залучено біографічний, історико-культурологічний та міждисциплінарний методи. Для характеристики образно-семантичного поля та функціонального призначення інструментів в ансамблі використано компаративний та герменевтичний методи. Визначення ролі віолончелі у камерно-ансамблевому спадку композиторів Галичини здійснено за допомогою історико-порівняльного, системного, аксіологічного методів дослідження. Для з’ясування специфіки трактування інструментів у ансамблі застосовано музично-теоретичний аналіз. Наукова новизна. Висвітлено роль віолончелі й трактування інструментальних партій в камерно-ансамблевих творах композиторів Галичини С. Людкевича, В. Барвінського, Н. Нижанківського, М. Колесси, що дотепер не ставали предметом наукової праці. Висновки. Шляхом аналізу камерно-інструментальної творчості композиторів Галичини перших десятиліть ХХ століття з’ясовується трактування і роль віолончелі в ансамблі. У цей час в українській камерно-ансамблевій музиці на зміну облігатному типу інструментального викладення приходить новий тип ансамблевих співвідношень і трактування віолончелі. Цьому сприяло, з одного боку, формування української композиторської школи та її художніх традицій, а з іншого, – набуття віолончеллю концертного статусу та урівняння її ролі в ансамблі. Вагомим внеском у розвиток цих тенденцій стала камерно-ансамблева творчість С. Людкевича (1879‑1979), В. Барвінського (1888‑1963), Н. Нижанківського (1893‑1940), М. Колесси (1903‑2004). Аналіз їх камерно-ансамблевих творів за участі віолончелі віддзеркалює еволюцію розвитку ансамблевих співвідношень і трактування в них басового струнного інструменту.</jats:p>