Abstract
<jats:p>Слобожанська традиція кобзарського співоцтва є унікальною, як в Україні, так і у світовій спільноті. Творення сакрального світу, місія збереження світоглядних пріоритетів кобзарського виконавства, складали сутність існування сліпецького мандрівного братства. Мета статті – окреслити концепційні засади традиційного кобзарського виконавства в історичному континуумі ХХ–ХХІ століть. Онтологічний підхід до вивчення обраної теми якнайповніше окреслює буття мандруючої сліпецької братії через аналіз зміни способу їх життя і трансформацію громадянського суспільства. Історико-соціологічний метод залучено для визначення функціонування кобзарського виконавства в залежності від світоглядної парадигми і запитів соціуму; компаративний – з’ясовує суттєво відмінні техніки та етико-естетичні засади кобзарського музикування. Новизна полягає у визначенні концептуальних засад кобзарського виконавства Слобідчини в історичному континуумі. Висновки. Висвітлено зміну історико-культурної парадигми, де виконавська школа Слобідської України окреслена, як безперервний генетичний ряд: Гнат Гончаренко, носій архаїчного першоджерела, заклав фундамент для когорти видатних харківських кобзарів. Надалі Гнат Хоткевич реконструював Харківської бандуру від старосвітського музикування до сценічного віртуозного виконавства. В умовах історичних катаклізмів, фізичного нищення, ідеологічного тиску «паралельної культури», надважливим фактором існування традиції, був саме міжпоколінний діахронний зв’язок у відтворенні етнокультурної традиції. Георгій Ткаченко, учень Панотця П. Древченка і послідовник виконавської школи Г. Хоткевича, освоїв гру на діатонічній бандурі і став зв’язуючою ланкою поколінь. Майстер відновив унікальну техніку й духовну естетику школи і передав її новій генерації дослідників. Таким чином, виконавська школа Слобідчини пройшла шлях від нищення і руйнації – до реконструкції старосвітського інструментарію і традиції співогри, її ревайвалізації сучасним цеховим кобзарським братством, надметою якого залишається необхідність збереження світоглядних пріоритетів і смислів національної ідентичності.</jats:p>