Abstract
<jats:p>У статті здійснено комплексний аналіз кримінально-правових аспектів відповідальності внутрішньо переміщених осіб (ВПО) за шахрайство у сфері державних соціальних виплат. Обґрунтовано, що чинна модель соціальної підтримки ВПО ґрунтується на принципі умовного доступу, за якого право на отримання допомоги виникає виключно за умови добросовісного подання юридично значущих відомостей. Проаналізовано положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підзаконні нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, а також норми Кримінального кодексу України, насамперед ст. 190 КК України. На основі узагальнення судової практики, зокрема правових позицій Верховного Суду, доведено, що умисне подання недостовірної інформації або свідоме неповідомлення про істотні обставини, які виключають право на соціальну допомогу (наявність житла, значних заощаджень, доходів, повернення до постійного місця проживання), розглядається судами як спосіб обману та утворює склад злочину, передбаченого ст. 190 КК України. Наголошено, що адміністративні заходи припинення виплат і повернення надміру отриманих коштів не усувають кримінальної відповідальності у разі доведеного умислу, а добровільне відшкодування шкоди має значення лише для індивідуалізації покарання. Зроблено висновок, що кримінально-правова оцінка зловживань у сфері соціальних виплат ВПО має ґрунтуватися на чіткому розмежуванні умисного шахрайства та добросовісних помилок, із пріоритетом захисту публічних фінансових ресурсів і дотриманням принципу пропорційності кримінальної репресії. Ключові слова: внутрішньо переміщені особи, воєнний стан, державні соціальні виплати, кримінальна відповідальність, неправдиві відомості, соціальна допомога, соціальний захист, соціальні права, судова практика, шахрайство.</jats:p>