Abstract
<jats:p>Представлене дослідження пропонує концептуальне переосмислення літературознавчої царини як метапростору, де різні дисциплінарні складові й різновекторні історико-теоретичні парадигми не взаємовиключають одна одну, а генерують цілісне поле інтерпретаційної взаємодії. Мета розвідки полягає в обґрунтуванні твердження про те, що сучасний стан літературознавчої думки повинен діяти в режимі консолідації й накладання концептуальних режимів аналізу, а не розмежування, стати інтегративним метапростором, який функціонує на перетині різноманітних культурно-історичних режимів. Методи дослідження формуються як комплекс складових аналізу та синтезу при вивченні джерел із зазначеної проблематики, порівняльно-типологічного методу при встановлені спільних та відмінних рис становлення лінійного й ризоматичного типів мислення. Поєднано структурний, деконструктивний та культурологічний підходи, що дає можливість окреслити сучасну літературознавчу царину як поліцентричний та міждисциплінарний вимір. Результати. Літературознавчі виклики, які нині диктує доба, продиктовані мультитемпоральною перспективою сьогодення. Відтак Новітні тенденції літературознавства (НТЛ) покликані стати своєрідною реакцією на ту поліфонічність ситуації, що склалась й рухатись від регламентованої історичності та жорстких епохальних схем до динамічної інтерпретаційної платформи, що робить можливим прочитання будь-яких режимів не нарізно, а у взаємодії. У ході дослідження доведено, що НТЛ відіграють функцію метадискурсивної рамки, що абсорбує надбання класичного літературознавства, структурно-семіотичних підходів, постмодерної деконструктивної критики, культурологічних і міждисциплінарних підходів. Запропоновано аргументацію, що Домодерн, Модерн, Постмодерн, Метамодерн доцільно трактувати не як автономні епохи, а як концептуальні фільтри, які присутні в тій чи іншій мірі, в будь-якому часовому контексті. Обґрунтовано перспективу, що дає можливість долати лінійність схем розвитку літературознавства й перейти до багатовимірних оптик. Домодерн тут корелюється з сакрально-міфологічним горизонтом, Модерн відповідає раціонально-суб’єктним й структурним налаштуванням, Постмодерн працює в режимі деконструкції центрів та великих наративів і Метамодерн характеризується новим синтезом та емоційно-ціннісною заангажованістю. Висновки. Зроблено підсумки про те, що сучасне літературознавство постає відкритим метапростором, де співіснують різні концептуальні фільтри, формується якісно нова культура читання й теоретичних рефлексій.</jats:p>