ТРАНСФОРМАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДИСКРЕЦІЇ В УМОВАХ АЛГОРИТМІЗОВАНОГО ВРЯДУВАННЯ: ДОКАЗОВИЙ СУБСТРАТ ТА ПРАВОВІ ЗАПОБІЖНИКИ НА ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ, TRANSFORMATION OF ADMINISTRATIVE DISCRETION UNDER ALGORITHMIC GOVERNANCE: THE EVIDENTIARY SUBSTRATE AND LEGAL SAFEGUARDS IN DE-OCCUPIED TERRITORIES

<jats:p>Метою статті є доктринальне переосмислення трансформації адміністративної дискреції за умов переходу до алгоритмізованого публічного адміністрування на деокупованих територіях України, а також обґрунтування правових запобіжників, здатних узгодити ефективність автоматизованого ухвалення адміністративних актів із процесуальними гарантіями приватної особи, закріпленими в Законі України «Про адміністративну процедуру». Дослідження виходить із того, що масове відновлення публічних послуг на звільнених територіях відбувається в умовах кадрового вакууму та підвищених корупційних ризиків під час розподілу ресурсів відбудови, унаочнених практикою програми «єВідновлення». Методи. Методологічну основу дослідження становить поєднання формально-догматичного та системно-структурного методів, застосованих для аналізу конструкції адміністративного акта і меж адміністративного розсуду. Порівняльно-правовий метод дав змогу співвіднести сучасну українську проблематику з висновками зарубіжної доктрини алгоритмічного врядування. За допомогою методу правового моделювання побудовано конструкцію асиметричного режиму автоматизованого адміністрування. Критичний підхід, характерний для досліджень у межах critical algorithm studies, використано для спростування уявлення про цілковите усунення розсуду. Результати. Спростовано поширену тезу про те, що алгоритмізація ліквідує адміністративний розсуд. Обґрунтовано, що дискреція не зникає, а зміщується з етапу виконання рішення низовим службовцем на етап проєктування алгоритму та визначення джерел вхідних даних. Для позначення цього явища запропоновано категорію «мета – дискреція», відмежовану від суміжних концепцій system-level bureaucracy, artificial discretion і design discretion; показано, що фактичним носієм мета-дискреції є архітектор системи, а юридичним суб’єкт владних повноважень, який запроваджує систему у вирішення справ, тоді як розробник несе похідні публічно – правові обов’язки. Доведено потребу перенести адміністративно – правовий контроль на стадію формалізації норми у форматі Rules as Code. Розмежовано поняття алгоритмізації, автоматизованого ухвалення рішень і системи штучного інтелекту та показано, що детерміновані системи класу Rules as Code перебувають поза визначенням системи штучного інтелекту в Регламенті (ЄС) 2024/1689 і Рамковій конвенції Ради Європи CETS № 225, унаслідок чого гарантії для особи має створювати національне право адміністративної процедури. Окремо досліджено проблему доказового субстрату: реєстрові дані деокупованих територій часто знищені або сфальсифіковані за конкурентного правопорядку окупації, тож механічне застосування алгоритму загрожує масовим порушенням прав. У відповідь сформульовано доктрину презумпції цифрового сліду разом із процедурою верифікаційного прийняття даних окупаційного походження – надання верифікованим фактам обмеженого, спростовного доказового значення без легітимації окупаційної влади. Проаналізовано колізію автоматизованого акта з правом особи бути вислуханою та обов’язком індивідуального мотивування; запропоновано асиметричну модель, за якої алгоритм самостійно ухвалює лише сприятливі акти, а несприятливе рішення передається службовцю через механізм human-in-the-loop, із доступним неелектронним каналом звернення як гарантією від цифрового виключення. Окремо досліджено проблему доказового субстрату: реєстрові дані деокупованих територій нерідко знищені або сфальсифіковані за умов конкурентного правопорядку окупації, тож механічне застосування алгоритму загрожує масовим порушенням прав. Як відповідь сформульовано доктрину «презумпції цифрового сліду» разом із процедурами легалізації та спростування даних окупаційного походження, що безпосередньо пов’язано із завданнями перехідного правосуддя. Проаналізовано колізію автоматизованого акту з гарантіями права бути вислуханим та обов’язку індивідуального мотивування; запропоновано асиметричну модель, за якої алгоритм самостійно ухвалює лише сприятливі адміністративні акти, тоді як негативне рішення передається на розгляд службовця із залученням механізму «людини в контурі». Висновки. Алгоритмізація публічного адміністрування є не скасуванням адміністративного права, а його переходом на мета – рівень регулювання. Дієвість такого переходу на деокупованих територіях вирішально залежить від двох запобіжників: верифікації доказового субстрату та збереження процесуальних гарантій прав особи. Їх закріплення потребує випереджального оновлення адміністративно – процедурного законодавства, орієнтованого на європейські стандарти: ст. 22 GDPR як порівняльний еталон та вимоги Рамкової конвенції Ради Європи CETS № 225.</jats:p>