МОТИВАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ЯК НАУКОВА КАТЕГОРІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ

<jats:p>У статті досліджується мотивація державних службовців як самостійна наукова категорія публічного управління. Здійснено системний аналіз понятійного апарату: розмежовано поняття «мотивація», «стимулювання», «мотиваційний механізм» та «система мотивації» у контексті державної служби, запропоновано їх чотирирівневу ієрархічну структуру. Проведено систематизацію основних теоретичних підходів до вивчення мотивації персоналу – змістовних (А. Маслоу, Ф. Герцберг, Д. Мак-Клелланд, К. Альдерфер) та процесуальних (В. Врум, С. Адамс, Е. Лок, Л. Портер та Е. Лоулер) – з позиції їх застосовності до публічного сектору та виявлено межі аналітичного потенціалу кожного підходу. Окрему увагу приділено концепції мотивації до державної служби (Public Service Motivation, PSM), розробленій Дж. Перрі та Л. Вайз, і теорії самовизначення (Self-Determination Theory, SDT) Е. Десі та Р. Раяна як специфічним теоретичним інструментам аналізу поведінки державних службовців. Встановлено принципові відмінності PSM від класичних теорій: просоціальну орієнтацію мотивації, меншу залежність від матеріальних стимулів та механізм відбору персоналу за ціннісними критеріями. Визначено чотири структурні компоненти системи мотивації державних службовців: матеріальне стимулювання, нематеріальне (статусне) забезпечення, морально-психологічна підсистема та підсистема професійного розвитку. Проаналізовано специфіку мотивації державних службовців в Україні в умовах воєнного стану та євроінтеграційних перетворень: виявлено зростання ролі патріотичних і ціннісних мотивів, домінування потреби у стабільності, а також суперечливий вплив цифровізації на мотиваційне середовище. Визначено актуальні прогалини у теоретичному осмисленні проблематики у вітчизняному науковому дискурсі та окреслено перспективні напрями подальших досліджень.</jats:p>