ЕВОЛЮЦІЯ МОДЕЛЕЙ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ТА ЇЇ РОЛІ У ФОРМУВАННІ ПОЛІТИК

<jats:p>Сучасний стан реформи державного управління в Україні обумовлений процесами європейської інтеграції, повоєнним відновленням та цифровою трансформацією. Такий стан речей потребує переосмислення теоретичних засад функціонування державного апарату та його ролі у формуванні державних політик. Для розуміння найкращих теоретичних засад, які можна застосувати в Україні, авторка у статті відстежила еволюції моделей державної служби, що сформувалися у світовій науці державного управління упродовж кінця ХІХ – початку ХХІ століття та проаналізувала трансформацію ролі державної служби у формуванні політик у межах кожної з моделей. Методологічною основою дослідження стали історико-хронологічний метод, компаративний аналіз, системний і структурно-функціональний підходи, контент-аналіз першоджерел та рамкових документів галузевих міжнародних організацій. На основі узагальнення теоретичної традиції виокремлено шість послідовних моделей державної служби: класичну веберівську бюрократію, традиційне публічне адміністрування, модель держави загального добробуту, новий публічний менеджмент, нове публічне врядування у поєднанні з управлінням публічною цінністю, цифрову епоху врядування у поєднанні з неовеберівською державою. Визначено, що роль публічної служби у виробленні політик зазнала фундаментальної трансформації за цей період. Відбувся перехід від політично нейтрального виконавця до активного співавтора рішень, від технічного експерта до координатора мережевого вироблення політик і носія державної цінності. Обґрунтовано, що актуальний український контекст найбільше відповідає логіці неовеберівської моделі з помітними елементами цифрової епохи врядування та місія-орієнтованого державного сектору. Виокремлено наскрізні лінії трансформації, а саме зміну провідної функції державної служби, зміну характеру відносин з політичним керівництвом, зміну розуміння легітимності рішень та зміну інструментів вироблення політик. Сформульовано перспективи подальших досліджень, що передбачають емпіричну верифікацію застосовності виокремлених моделей до української державної служби, розроблення методики оцінки інституційної спроможності для кожної з моделей та адаптацію сучасних інтегративних підходів до контексту повоєнного відновлення та європейської інтеграції України.</jats:p>