Abstract
<jats:p>У сучасному інформаційному суспільстві стрімкий розвиток технологій генеративного штучного інтелекту (ШІ) провокує фундаментальну кризу класичних гуманістичних ідеалів та традиційного розуміння художньої творчості. Алгоритмічна генерація естетичних об’єктів розмиває межі авторства, трансформує автентичну «ауру» мистецького твору та створює ризики знеособлення духовного простору. У цьому контексті естетична культура майбутнього педагога набуває статусу ключового механізму збереження людської суб’єктності. Система вищої педагогічної освіти постає перед гострою необхідністю модернізації своїх підходів, аби навчити майбутніх фахівців етичній та критичній взаємодії з новітніми технологіями без втрати екзистенційної глибини мистецтва. Мета статті полягає у соціально-філософському та феноменологічному осмисленні теоретико-методологічних засад розвитку естетичної культури майбутніх педагогів в умовах експансії штучного інтелекту та постмодерних цивілізаційних трансформацій. Дослідження ґрунтується на феноменологічному підході до аналізу життєвого світу, критичній теорії модерності та філософії технологій. Застосовано методи концептуального синтезу вітчизняного і зарубіжного педагогічного досвіду у сфері загальної мистецької освіти. Проаналізовано вплив технологій ШІ на архітектоніку сучасного освітнього простору (концепт «AI-driven classroom»). Доведено, що надмірна алгоритмізація навчального процесу несе загрозу емоційної глухоти та атрофії критичного мислення здобувачів вищої освіти. Концептуалізовано перехід від класичної «аури» мистецтва до алгоритмічної «напіваури», що вимагає оновлення критеріїв естетичної оцінки. Виявлено амбівалентність у сприйнятті генеративного ШІ студентською молоддю (від сприйняття його як інструменту цифрової співтворчості до відчуття екзистенційної кризи професійної ідентичності). Обґрунтовано необхідність інтеграції інноваційних технологій розвитку художньо-естетичного світогляду безпосередньо у процес вивчення фахових дисциплін. Встановлено, що естетична культура виступає надійним запобіжником проти дегуманізації освіти в цифрову епоху. Завданням сучасного університету є створення безпечного простору для творчої рефлексії, де технології функціонують виключно як інструмент у руках духовно зрілого митця-педагога. Збереження балансу між машинною ефективністю та автентичним людським переживанням є запорукою гармонійного розвитку майбутньої інтелектуальної еліти.</jats:p>