ЦИФРОВІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

<jats:p>У статті здійснено теоретичне осмислення цифровізації соціальних послуг як стратегічного чинника забезпечення стійкості соціальної сфери України в умовах воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією соціальних потреб населення, зростанням навантаження на систему соціального захисту, масштабним внутрішнім переміщенням населення, руйнуванням соціальної інфраструктури, кадровими втратами та необхідністю забезпечення безперервності надання соціальних послуг в умовах тривалої суспільної кризи. Обґрунтовано, що сучасні виклики потребують переосмислення цифровізації не лише як напряму технологічної модернізації або автоматизації окремих адміністративних процедур, а як комплексного соціально-технологічного процесу, який змінює принципи функціонування системи соціального захисту, механізми міжвідомчої взаємодії, професійні ролі фахівців соціальної роботи та моделі взаємодії між державою, територіальними громадами й отримувачами соціальних послуг. Метою статті є теоретичне обґрунтування ролі цифровізації соціальних послуг як чинника забезпечення стійкості соціальної сфери України в умовах воєнного стану, узагальнення сучасних наукових підходів до цифрової трансформації соціальної сфери та визначення концептуальних напрямів підвищення організаційної стійкості системи соціальних послуг в умовах сучасних кризових викликів. Для досягнення поставленої мети використано комплекс взаємодоповнювальних методів наукового дослідження, зокрема аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизацію, теоретичне моделювання та інтерпретацію наукових джерел. Теоретичну основу дослідження становлять праці українських і зарубіжних науковців із проблем цифрової трансформації соціальної сфери, міжнародні аналітичні документи, а також нормативно-правові акти України, що регламентують розвиток цифровізації соціальних послуг. У статті доведено, що цифровізація сприяє підвищенню організаційної стійкості соціальної сфери завдяки розвитку цифрової інфраструктури, інтеграції інформаційних систем і державних реєстрів, використанню електронних сервісів, розвитку міжвідомчої взаємодії, цифрових компетентностей фахівців соціальної роботи та забезпеченню цифрової інклюзії населення. Обґрунтовано, що лише комплексне поєднання технологічних, організаційних і людських ресурсів забезпечує безперервність надання соціальних послуг, підвищує адаптивність соціальних інституцій до кризових умов, оперативність прийняття управлінських рішень, адресність соціальної підтримки та ефективність функціонування системи соціального захисту. Особливу увагу приділено аналізу сучасних викликів цифрової трансформації соціальної сфери, серед яких цифрова нерівність, нерівномірний розвиток цифрової інфраструктури територіальних громад, недостатній рівень цифрових компетентностей фахівців і отримувачів соціальних послуг, а також забезпечення інформаційної безпеки та захисту персональних даних. Запропоновано концептуальний підхід до розгляду цифровізації соціальних послуг крізь призму забезпечення стійкості соціальної сфери, відповідно до якого цифрові технології виступають не самоціллю реформування, а інструментом зміцнення інституційної спроможності, розвитку міжсекторальної взаємодії, забезпечення безперервності соціальної підтримки та підвищення адаптивності соціальної сфери до сучасних кризових викликів. Визначено стратегічні напрями подальшого розвитку цифрової трансформації соціальної сфери, що передбачають формування єдиного цифрового простору соціальної сфери, розвиток цифрової екосистеми територіальних громад, зміцнення міжсекторального цифрового партнерства, використання аналітики даних у процесі прийняття управлінських рішень і послідовне впровадження людиноцентричного підходу до організації соціальних послуг. Отримані результати розширюють сучасні теоретичні уявлення про цифровізацію соціальної сфери та можуть бути використані під час удосконалення державної політики цифрової трансформації соціального захисту, розвитку системи соціальних послуг у територіальних громадах, а також у професійній підготовці й підвищенні кваліфікації фахівців соціальної роботи</jats:p>