КАДРОВИЙ ДЕФІЦИТ ТА ПРОБЛЕМА НЕДОКВАЛІФІКАЦІЇ У СИСТЕМІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ: ВИКЛИКИ ВОЄННОГО СТАНУ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

<jats:p>У статті представлено результати комплексного соціологічного аналізу проблеми кадрового дефіциту та недокваліфікації фахівців у системі надання соціальних послуг в умовах повномасштабної війни в Україні. Актуальність дослідження зумовлена стрімким зростанням попиту на психосоціальну підтримку з боку вразливих груп населення (ВПО, ветерани, сім'ї у СЖО, особи з інвалідністю) на тлі критичного виснаження людського капіталу у сфері надання соціальних послуг. Метою статті є аналіз ключових детермінант кадрової кризи та обґрунтування стратегічних шляхів її подолання на рівні територіальних громад. Емпіричною базою слугують результати дослідження 150 організацій-надавачів соціальних послуг (комунальних, громадських та благодійних), проведеного із застосуванням тріангуляції методів: масового анкетування, фокус-груп та глибинних інтерв’ю. У результаті дослідження виокремлено три ключові виміри інституційної кризи. Перший – кількісний дефіцит та територіальна нерівність, що проявляється у тотальній нестачі вузькопрофільних спеціалістів (психологів, логопедів, реабілітологів), особливо у сільських та прифронтових громадах. Другий – якісний розрив і проблема недокваліфікації, що виникає через відірваність вищої освіти від кризових реалій, що призводить до браку прикладних навичок у роботі з ПТСР, аутизмом та міжнародними діагностичними методиками (МКФ та інші). Третій – бюрократичне перенавантаження та масове емоційне вигорання, спровоковані негнучкістю Державних стандартів, дублюванням паперової та електронної звітності й відсутністю профінансованого інституту супервізії. На основі отриманих даних розроблено багаторівневу стратегію модернізації соціальної сфери. Для державних органів обґрунтовано необхідність тотальної цифровізації (впровадження єдиної CRM-системи), реформування Державних стандартів та легалізації дистанційних послуг. Для органів місцевого самоврядування (ОМС) рекомендовано перехід до механізмів соціального замовлення. У сфері вищої освіти наголошено на потребі практико-орієнтованого підходу, а для міжнародних донорів доведено необхідність переходу до довгострокового фінансування з обов'язковим інвестуванням у психологічну стійкість та супервізію соціальних працівників</jats:p>