ПРОФЕСІЙНІ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ДЛЯ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОСЛУГИ ДОГЛЯДУ ТА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В УМОВАХ, НАБЛИЖЕНИХ ДО СІМЕЙНИХ, У МАЛИХ ГРУПОВИХ БУДИНКАХ

<jats:p>Стаття присвячена комплексному теоретико-практичному дослідженню та обґрунтуванню рамки професійних компетентностей працівників малих групових будинків (МГБ) в умовах реформування системи інституційного догляду та реалізації Стратегії забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки. Актуальність теми зумовлена необхідністю подолання ризиків деструктивної асиміляції стаціонарних інноваційних послуг до інституційного догляду через брак чітких кваліфікаційних стандартів, методичного інструментарію та системи підготовки квадрів. У статті проаналізовано вітчизняні (Н. Ничкало, О. Пометун, Т. Семигіна, Ж. Петрочко) та міжнародні (Е. Тімонен-Калліо, Ю. Гямяляйнен) підходи до дефініції компетентностей та специфіки соціально-виховної роботи. Емпіричну базу дослідження склали результати масштабного оцінювання потенціалу працівників соціальної сфери, проведеного у 2025 році за сприяння ЮНІСЕФ та Maestral International у чотирьох областях України (Дніпропетровській, Харківській, Львівській, Волинській), що охопило онлайн-опитування 2 446 респондентів, картування 102 громад та проведені у 2026 році фокус-групи із працівниками системи захисту дітей. Виявлено помірний рівень готовності фахівців до реформи: попри високу мотивацію, наявні знання й навички не відповідають сучасній системі роботи в умовах, наближених до сімейних. У практиці фахівців стаціонарних послуг обмежене застосування сімейно орієнтованого підходу та ведення випадку (кейс- менеджменту), здебільшого відсутня робота з біологічними родинами для забезпечення реінтеграції дитини. На основі емпіричних даних та експертних обговорень авторами обґрунтовано чотирикомпонентну інтегровану структуру професійної компетентності фахівців МГБ (вихователів та фахівців із соціальної роботи): 1) інформаційно-теоретичний компонент (знання структури та механізмів системи захисту прав дітей, вікової психології, психології травми й теорії прив'язаності); 2) практично-діяльнісний компонент (навички індивідуальної роботи з дитиною «один на один», міжвідомчої взаємодії, вирішення криз, формування побутових навичок самообслуговування через власний приклад, а також робота з сім’ями для влаштування дітей до сімейного оточення); 3) ціннісно-орієнтаційний компонент (повага до гідності, етика, конфіденційність, сприйняття дитини як повноправного суб'єкта, забезпечення участі дитини); 4) ресурсно-адаптаційний компонент (самодіагностика та профілактика емоційного вигорання). Визначено перспективи подальшого створення методичних матеріалів та впровадження обов'язкових програм навчання та супервізії</jats:p>