Abstract
<jats:p>У статті здійснено комплексний музикознавчий, психологічний, історико-культурологічний та богословський аналіз «Прелюдії і фуги соль-мінор» № 22 із циклу «24 прелюдії та фуги» Всеволода Петровича Задерацького. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю системного переосмислення творчості композитора як унікального феномена української музичної культури ХХ століття, сформованого в умовах політичних репресій, заслання та культурної ізоляції. Цикл «24 прелюдії та фуги» розглядається не лише як зразок поліфонічного мислення, а як художній простір внутрішньої свободи митця, у якому музична форма набуває екзистенційного виміру.Особливу увагу в статті націлено на драматургічну побудову «Прелюдії і фуги соль-мінор» № 22. Ноктюрнова природа прелюдії трактується як сфера індивідуального переживання, внутрішньої напруги та рефлексії, спогаду про рідну землю та дім. Тритемна фуга постає багаторівневою поліфонічною структурою та служить моделлю співвідношення індивідуального, рефлексивного та колективного психологічних вимірів. Перша тематична сфера репрезентує особистісний досвід, друга — процес його осмислення та рефлексії, а третя, хоральна, вводить слухача у площину культурної пам’яті. Таким чином, «Прелюдія і фуга соль-мінор» № 22 постає як музична модель духовного опору та збереження національної ідентичності, де особистий вимір переходить у надособистісний культурний простір. Такий підхід дозволяє розглядати творчість Всеволода Петровича Задерацького як особливе національне явище української музичної культури, що поєднує поліфонічну традицію Й.С.Баха з глибоким історико-екзистенційним змістом тоталітарної доби. Окрім того, дане дослідження актуалізує проблему інтерпретації поліфонії як форми історичної та культурної пам’яті, у якій музичний текст функціонує як засіб символічної реконструкції травматичного досвіду епохи та духовного самоствердження та збереження «Я» особистості в умовах репресивної системи.</jats:p>