Abstract
<jats:p>У статті розглядається процес трансформації українського натюрморту другої половини ХХ століття крізь призму змін у творчій свідомості митців. Аналізується вплив суспільно-історичних обставин, ідеологічних трансформацій, розвитку мистецького дискурсу, появи нових художніх практик та формування індивідуального творчого досвіду художників. Показано, що натюрморт цього періоду стає ареною естетичних експериментів, простором символічних конструктів і важливим індикатором внутрішньої свободи художника. Простежено еволюцію від нормативного ідеологічного жанру до інтенціонально навантаженої форми самовираження та концептуального висловлювання. Трансформація українського натюрморту другої половини ХХ століття є одним із недостатньо висвітлених аспектів історії українського мистецтва. Попри значний інтерес до живопису цього періоду, увага здебільшого зосереджувалася на соціокультурних змінах, офіційній і неофіційній художній сфері, школах та персональних творчих системах митців. Натомість жанр натюрморту, який у зазначений період став важливим індикатором внутрішнього стану художника, зоною прихованого висловлювання та полем формування індивідуального стилю, часто залишався поза межами широких дослідницьких студій.Актуальність дослідження зумовлена також потребою комплексного аналізу того, як зміни у творчій свідомості митців відбивалися у трактуванні предметного світу, композиційних рішеннях, метафоричних стратегіях та культурних смислах. В умовах сучасного переосмислення національної мистецької спадщини та інтенсифікації міждисциплінарних досліджень особливо важливо простежити цю еволюцію, щоб виявити закономірності зміни художнього мислення й інтерпретативних моделей. Крім того, актуальність посилюється браком узагальнюючих праць, які би окреслили розвиток українського натюрморту від 1950-х до початку ХХІ століття як цілісний процес, пов’язаний із трансформацією культурних контекстів та внутрішніх інтенцій художника.Проблема дослідження полягає у несформованої системної моделі аналізу українського натюрморту другої половини ХХ століття як явища, що розвивається у зв’язку зі змінами у творчої свідомості митця. Недостатньо опрацьованими залишаються такі ключові аспекти як вплив змін ідеологічної політики держави та культурної ситуації на трактування предметності у живописі, як саме внутрішня еволюція художників формувала семантику натюрморту та зміни у мистецтвознавчому дискурсі, що описував натюрморт і визначав його місце в художній ієрархії. Саме тому виникає потреба в дослідженні, яке розгляне натюрморт як відображення глибинних процесів становлення суб’єктності українського митця другої половини ХХ століття.Наукова новизна полягає у цілісній концепції трансформації українського натюрморту другої половини ХХ століття, де ключовим фактором аналізу виступає зміна творчої свідомості митців у різні історико-культурні періоди, модель, яка поєднує мистецтвознавчий, культурологічний, психологічний та семіотичний підходи, дозволяючи простежити, як внутрішні інтенції художника впливають на композицію, символіку та трактування предметного світу. Важливим є показ взаємодії двох рівнів художнього процесу: офіційного (академічно-нормативного) та неофіційного (індивідуально-експериментального) та їхній вплив на структуру натюрморту як жанру внутрішньої свободи. Запропоновано нове трактування натюрморту як простору культурної пам’яті й інтелектуальної рефлексії, що відображає перехід українського мистецтва від модерного до постмодерного мислення.</jats:p>