Abstract
<jats:p>Мета роботи. Метою статті є виявлення історико-культурних передумов формування орнаментальної системи прикрас давніх слов’ян та простеження її еволюції у контексті етногенетичних процесів, природно-географічних чинників і світоглядних уявлень населення лісостепової та поліської зон Східної Європи. Особлива увага приділяється аналізу орнаменту як складної знаково-символічної структури, що відображає аграрну модель світосприйняття, соціальну організацію спільноти та тяглість художніх традицій у межах протослов’янського й ранньослов’янського культурного середовища. Методологія. Дослідження ґрунтується на комплексному міждисциплінарному підході, що поєднує історико-культурний аналіз, мистецтвознавчий опис, структурно-семіотичну інтерпретацію та порівняльно-типологічний метод. Джерельну базу становлять археологічні матеріали зарубинецької, черняхівської, київської та пеньківської культур, дані палеоботанічних досліджень, письмові свідчення античних і візантійських авторів, а також наукові праці, присвячені проблемі слов’янського етногенезу. Орнамент розглядається як складова матеріальної культури та водночас як візуалізований код космогонічних і соціальних уявлень. Наукова новизна. Полягає у системному осмисленні орнаменту прикрас давніх слов’ян як багаторівневої художньої моделі, сформованої під впливом природно-господарських умов, аграрного календаря, ритуально-міфологічних практик і міжкультурних контактів. У роботі обґрунтовано взаємозв’язок між процесами геометризації орнаментальних форм і впорядкованою космогонічною моделлю світу, характерною для осілого землеробського населення. Показано, що трансформація декоративних мотивів відображає глибинні зміни у світоглядній та соціальній структурі ранньослов’янського суспільства. Висновки. Формування орнаментальної системи прикрас давніх слов’ян відбувалося в межах тривалого процесу культурної тяглості, що поєднував локальні традиції з переосмисленням зовнішніх впливів. Геометричні мотиви — ромб, хрест, коло, безкінечник — виконували не лише декоративну, а й апотропеїчну, оберегову, захисну та ідентифікаційну функції, слугуючи маркерами соціального статусу, вікових і родових відмінностей. Орнаментальні композиції виступали засобом сакральної комунікації, структурували символічний простір і закріплювали у візуальній формі космогонічні уявлення спільноти. Орнамент постає як форма кристалізації етнокультурної пам’яті та важливий індикатор становлення ранньослов’янської художньої традиції.</jats:p>