Abstract
<jats:p>У статті узагальнено поетико-інтонаційну специфіку опери В. А. Моцарта «Милосердя Тіта» в річищі культури Просвітництва.Мета роботи – виявлення жанрово-інтонаційної та етичної специфіки «Милосердя Тіта» В. А. Моцарта в контексті духовних настанов європейського Просвітництва та його австрійської «моделі».Методологічна основа роботи спирається на жанрово-стильовий, історико-культурологічний, аналітико-музикознавчий методи дослідження.Наукова новизна роботи визначена її дослідницьким ракурсом, що враховує як інтонаційно-драматургічну специфіку опери «Милосердя Тіта» В. А. Моцарта та показовий для неї жанровий синтез, так і її контактність з духовно-етичними настановами австрійського Просвітництва.Висновки. Сукупний погляд на історичні обставини створення «коронаційної опери» В. А. Моцарта «Милосердя Тіта» дозволяє констатувати, що в цьому творі композитор апелює до образу «ідеального монарха», який існував в його свідомості та багатьох його сучасників доби Просвітництва. Зазначимо також і суголосність такого роду образу й з провідними духовно-етичними настановами епохи «йозефінізму» з її прагненням до гармонійності державно-суспільного ладу на тлі ідей «освіченого абсолютизму», «милосердя», типових для австрійської «моделі» просвітницької культури. Ця духовно-смислова концепція твору знайшла відтворення і в його жанровому рішенні, сконцентрованому в типологічних ознаках опери-серіа з показовою для неї акцентуацією духовно-етичного початку. Разом з тим, специфіка опери-серіа в «Милосерді Тіта» суттєво збагачена наявністю жанрового синтезу, типового для музичного театру В. А. Моцарта. Це проявляється і у збільшенні драматургічної ролі ансамблів (особливо у динамічних фіналах оперних дій), що виявляє вплив опери-буффа, і у зростанні ролі хорових сцен, що вносять в твір певні ознаки ораторіальності та аналогії з функцією хору в давньогрецькій трагедії.</jats:p>