Abstract
<jats:p>У статті розглядається розвиток академічного баянного виконавства в мистецькому просторі України ХХ століття. Мета дослідження полягає у системному аналізі процесів становлення та професіоналізації академічного баянного мистецтва в Україні протягом ХХ століття. Робота спрямована на виявлення ключових етапів еволюції інструмента – від народно-побутових витоків до філармонійної автономії, а також на висвітлення ролі провідних виконавських шкіл та композиторських пошуків у формуванні сучасного статусу баяна як складного інтелектуального інструмента.Методологія дослідження базується на комплексному підході, що поєднує історико-культурний метод (для простеження генезису баянної освіти), системно-аналітичний метод (для вивчення еволюції баянного репертуару) та порівняльно-типологічний аналіз (для визначення особливостей виконавського стилю представників різних етапів Київської школи). Такий підхід дозволив розглянути баянне мистецтво як динамічну систему, інтегровану в загальноєвропейський академічний контекст.Наукова новизна роботи полягає у цілісному періодизуванні розвитку українського баянного виконавства ХХ століття, де вперше детально охарактеризовано перехід від «обробкового» мислення до симфонізації баянного жанру. Висновки. Доведено, що ХХ століття стало періодом концептуальної трансформації баяна, який завдяки вдосконаленню конструкції (готово-виборна система) та зусиллям М. Різоля й В. Бесфамільнова здобув повноправний академічний статус. Встановлено, що сучасна українська баянна школа є світовим лідером, що успішно синтезує академічну традицію з новітніми мультимедійними та кросовер-тенденціями. Дослідження підтверджує, що баян сьогодні є універсальним інструментом-лабораторією, здатним до відтворення складних сонорних ефектів та інтелектуальної імпровізації.</jats:p>