Abstract
<jats:p>Статтю присвячено осмисленню ролі фортепіанної партії в камерно-вокальній музиці як одного з провідних чинників художньої інтерпретації. Метою роботи є виявлення еволюції функцій фортепіанного супроводу у вокальних творах романтичної доби та обґрунтування його значення як самостійного інтерпретаційного чинника, що безпосередньо впливає на розкриття драматургії й поетичного тексту. Методологія. Методологічну основу роботи становить поєднання історико-стильового, аналітико-інтерпретаційного та порівняльного підходів, які дозволяють розглядати фортепіанну партію в єдності її фактурних, драматургічних і семантичних функцій. У процесі дослідження акцентовано трансформацію фортепіанного акомпанементу від допоміжного гармонічного фону до рівноправного учасника художнього процесу, здатного формувати психологічний простір твору, моделювати емоційні стани та виявляти приховані смислові шари поезії. На матеріалі камерно-вокальної творчості Ф. Шуберта визначено основні типи фортепіанної фактури: традиційний, мелодизований і хоральний, та простежено шляхи їх ускладнення, варіативності й індивідуалізації в межах жанру Lied, що становить наукову новизну дослідження. Наукова новизна. Показано, що у зрілих творах композитора фортепіанна партія виконує смислово-провідну функцію, концентруючи ключові образні, емоційні та символічні акценти музичного змісту.Висновки. У контексті камерно-вокальної лірики Р. Шумана розглянуто подальший розвиток принципу рівноправності вокальної та фортепіанної партій, зокрема на прикладі циклу «Кохання поета», де супровід відіграє вирішальну роль у формуванні драматургічних кульмінацій і смислових зламів. Зроблено висновок, що фортепіанна партія в камерно-вокальній музиці романтизму постає як активний інтерпретаційний чинник, без урахування якого неможливе повноцінне художнє осмислення вокального твору; отримані результати можуть бути використані у виконавській, педагогічній та аналітичній практиці підготовки вокалістів і концертмейстерів.</jats:p>