Abstract
<jats:p>В статті розглядається, яким чином поняття «франкофоніі» закріплене та розповсюджене в культурі та науці внаслідок робот Л. С. Сенегора, вплинуло на деякі фактори розвитку французького лінгвокраїнознавства та вивчення французької мови. Якщо раніше увага вчених зосереджувалась на французькій мові та вивченні французької мови, його нормуванні та кодифікації, та будь яке відхилення від норми викликало засудження (в даному контексті мається на увазі регіональні варіанти використання французької мови, які не відповідали нормі), то з появою концепту «франкофонії» перифирійні варіанти французької мови стали об’єктом вивчення. Таким чином з’явились нові напрямки варіонтології, націлені на вивчення багатства та своєрідність регіональних варіантів. В статті надаються назви перших пам’ятників, присвячених особливостям французької мови в залежності від його територіальної приналежності та соціальної стратифікації. Щодо вивчення французької мови, то до останньої чверті XX сторіччя її розвиток проходив в двох напрямках: викладання французької мови як рідної та викладання французької мови як іноземної. Тут поняття «франкофонія» відіграло важливу роль, виявивши ще одну самостійну категорію носіїв французької мови, які володіють нею як другою. Будучи спочатку досягненням теоретичної лінгводидактики, поняття «французька мова друга» спровокувало вироблення та створення нових навчальних посібників в основному для франкомовних країн (з французькою другою), а надалі для алофонів, які прибивали до Франції та в інші франкомовні країни.</jats:p>