МЕТОД КАРТОГРАФУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ У ВИКЛАДАННІ СЦЕНІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

<jats:p>Стаття присвячена дослідженню методу картографування як інноваційного інструменту педагогічної творчості у викладанні сценічних дисциплін. Мета полягає у теоретичному обґрунтуванні картографування як операційної моделі ризоматичної організації знання та концептуалізації категорії «цікавого» як когнітивного механізму, що забезпечує формування внутрішньої мотивації та творчої автономії студента. Методологія. Теоретичну основу становлять концепція ризоми Ж. Дельоза та Ф. Ґваттарі, когнітивні моделі навчання Дж. Андерсона, Р. Ганьє та Дж. Брунера, а також теорія самодетермінації Е. Десі й Р. Райана. Використано міждисциплінарний підхід, що поєднує філософсько-епістемологічні, когнітивно-психологічні та мотиваційно-педагогічні концепції. Особливу увагу приділено аналізу категорії «цікавого» як ефекту перебудови когнітивних зв’язків у процесі навчання. Наукова новизна. Уперше метод картографування визначено як педагогічну технологію, що дозволяє перейти від трансляційної моделі навчання до процесуальної, де знання не відтворюється, а конструюється студентом у процесі діяльності. Категорія «цікавого» інтерпретується як результат когнітивної реконфігурації, що забезпечує внутрішню мотивацію та активізує творчий потенціал. Доведено універсальність картографування як інструменту педагогічної творчості, застосовного не лише у викладанні сценічних дисциплін, а й у ширшій мистецькій та гуманітарній освіті. Висновки. Застосування методу картографування у навчальному процесі сприяє формуванню індивідуальних траєкторій професійного мислення, розвитку критичного та асоціативного мислення, імпровізаційних навичок і професійної самостійності студентів. Метод створює умови для виникнення «цікавого» як педагогічного ефекту, що забезпечує стійку внутрішню мотивацію та підтримує творчу автономію майбутніх фахівців сценічного мистецтва</jats:p>