Abstract
<jats:p>Дослідження присвячене теоретико-методологічним засадам системи духовно-етичної формації особистості у закладах вищої освіти з релігійним засновником, зокрема на прикладі ПВНЗ «Український гуманітарний інститут». Обґрунтовано необхідність виходу за межі світської педагогічної термінології для осмислення центрального конструкту, а саме духовно-етичної формації. Представлений концепт формації на відміну від традиційних інформаційного та біхевіористичного підходів розглядається як процес, метою якого є відновлення в людині образу Творця, що охоплює когнітивну, емоційну та вольову сфери, ведучи до цілісності. Цей підхід універсалізується для всіх студентів незалежно від майбутнього фаху, перетворюючи кожного випускника на «служителя у своїй сфері». Підкреслено необхідність інтеграції духовності та етики для уникнення ризиків секулярного моралізму та релігійної нестійкості. Етична поведінка трактується як «плід духа», що виникає унаслідок синергії людського розуму та Божого Одкровення. Така етична компетентність реалізується як наскрізний принцип через поєднання фахових дисциплін із прикладними курсами ціннісно-орієнтованого спрямування. Доведено, що ключову роль у реалізації системи відіграють суб’єкти, чия взаємодія ґрунтується на педагогіці партнерства та суб’єкт-суб’єктній моделі. Викладачі застосовують інкарнаційний підхід, виступаючи менторами та взірцями цінностей, а студенти є активними агентами власної формації. Діяльність інституту, що керується холістичним розумінням людини, прагне створити «атмосферу благодаті» та цілісний простір, де академічна доброчесність розглядається як акт християнського послуху та поваги до істини. Водночас окреслено внутрішні обмеження моделі, включаючи ризик «м’якого» примусу у насиченому середовищі, напругу між правом засновника й академічною свободою, а також обмеженість узагальнення висновків, оскільки дослідження сфокусовано лише на одному кейсі.</jats:p>