Abstract
<jats:p>Статтю присвячено вивченню стану імплементації вихователями хвилини мовчання (вшанування) у закладах дошкільної освіти Києва станом на кінець четвертого року повномасштабної війни. Дослідження базується на засадах авторського опитувальника, охоплює вивчення міри ефективності запровадження хвилини вшанування та труднощів із якими стикаються фахівці. Порушено питання впливу віку дошкільників на розуміння сенсу проведення хвилини вшанування та психологічної здатності її витримувати. Описано поведінкові реакції, особливості емоційного стану дітей під час імплементації й повернення до навчальної та/або ігрової діяльності. Окрему увагу приділено оголошенню та завершенню вихователями хвилини вшанування за допомогою «своєрідної ритуалізації». Констатовано три тенденції оголошення хвилини вшанування: перша – своєчасне попередження з метою психологічної підготовки дошкільників, надання інструкцій дій, додаткове пояснення сенсу; друга – уникнення попередження, збирання дітей для проведення; третя – за допомогою зовнішнього стимулу (спеціального вербального сигналу чи оголошення про початок (гучномовець, звук на телефоні, будильник)). Виявлено, що дошкільникам раннього, молодшого та середнього віку порівняно не лише з більш зрілими в психологічному сенсі старшими дітьми, але й тими, хто має рідних військових та/ або ж тими, хто має досвід переживання втрати члена родини, складно зрозуміти сенс хвилини вшанування та витримувати її, що ще раз підкреслює важливість врахування вікових психологічних особливостей під час запровадження подібного роду заходів, які безперечно мають сакральний характер. Наголошено на переорієнтації сенсових аспектів попередньо уживаної назви «хвилина мовчання» на більш дотичну назву «хвилина вшанування», що включає в себе психологічно інтимну дію, спрямовану на вшанування пам’яті Героїв російсько-української війни.</jats:p>