Abstract
<jats:p>Статтю присвячено комплексному політологічному аналізу процесів трансформації національної ідентичності українських біженців у контексті пролонгованої міграційної кризи станом на 2026 рік. Автор розглядає динаміку ідентифікаційних параметрів вимушених мігрантів, висвітлюючи ризики «тихої асиміляції» та ерозії національного ядра під тиском тривалого перебування в культурно відмінному середовищі. Наукова новизна дослідження полягає у застосуванні політико-міфологічного підходу для пояснення стійкості національної самосвідомості. Акцентовано увагу на тому, що в умовах територіального розриву з державним центром саме регіональна ідентичність та локальні політичні міфи стають ключовими психологічними стабілізаторами («якорями») національного самоусвідомлення. У роботі проаналізовано емпіричні дані міжнародних інституцій (UNHCR, IOM) та прогностичні звіти 2024–2026 років, що дозволило виявити тенденцію до формування «гібридної лояльності» серед української діаспори. Обґрунтовано необхідність переходу від традиційних репатріаційних стратегій до інноваційної моделі «мережевої нації». Автор доводить, що збереження суб’єктності України у довгостроковій перспективі залежить від впровадження інструментів екстериторіальної політичної лояльності, зокрема множинного громадянства та цифрової суб’єктності через державні платформи. Окрему увагу приділено методології структурування політичного простору, де ідентичність розглядається як результат безперервної міфологізації та інституційної підтримки зв’язків із батьківщиною. Сформульовано рекомендації для державної політики, спрямовані на запобігання деструкції національного тіла держави та конвертацію міграційного виклику в ресурс глобального впливу через розвиток мережевих структур «глобального українства».</jats:p>