Abstract
<jats:p>У статті здійснено комплексний аналіз проблеми формування та реалізації ефективної інституційної практики діяльності політичних партій в умовах зовнішньої агресії та наявності системних проблем внутрішньодержавного розвитку. Показано, що сучасні безпекові виклики докорінно змінюють інституційне середовище партійної діяльності, трансформуючи межі політичної конкуренції, механізми політичного представництва та характер взаємодії між державою, політичними партіями і суспільством. Обґрунтовано, що в умовах зовнішньої агресії політичні партії зазнають подвійного впливу: з одного боку, вони змушені адаптуватися до надзвичайних обмежень і виконувати стабілізаційну функцію в політичній системі, з іншого — зберігати здатність до репрезентації інтересів, внутрішньої інституціоналізації та дотримання демократичних стандартів діяльності. Доведено, що поєднання зовнішніх загроз із хронічними внутрішніми дисфункціями, такими як низький рівень внутрішньопартійної демократії, персоналізація політичного процесу та нестійкість організаційних структур, істотно знижує інституційну спроможність політичних партій і ускладнює виконання ними базових функцій у політичній системі. Наголошено, що ефективна інституційна практика політичних партій у кризових умовах не може зводитися до формальної лояльності державі або ситуативної політичної мобілізації, а має ґрунтуватися на розвитку внутрішніх організаційних механізмів, програмної відповідальності, прозорості діяльності та стійких каналів комунікації з громадянським суспільством. Виокремлено ключові напрями пошуку ефективної інституційної практики діяльності політичних партій, реалізація яких здатна підвищити адаптивність політичних партій до кризового середовища та сприяти збереженню стійкості політичної системи й перспектив демократичного розвитку держави</jats:p>