Abstract
<jats:p>У статті розглядаються специфікації стратегічного планування операцій з подолання наслідків інцидентів на ядерних об’єктах. Наявність численних джерел іонізуючого випромінювання на території держави створює суттєві ризики під час кризових подій, таких як промислові катастрофи, акти ядерного чи радіологічного тероризму, що потенційно призводять до поширення радіоактивних речовин і масового ураження людей. Такі обставини зобов’язують до превентивних дій, зокрема до підготовки до можливих викидів ізотопів йоду (131I, 125I, 123I) з формуванням резервів захисних препаратів. Аналіз практики реагування на медичні та гігієнічні наслідки катастроф на атомних електростанціях демонструє, що під час масштабної події на одному ядерному комплексі в зоні ризику може виявитися 100–3000 працівників об’єкта, 1000–1 000 000 цивільних осіб та 1000–50 000 осіб із загонів реагування. Згідно з висновками національних і міжнародних фахівців, поза 30-кілометровою буферною зоною не прогнозуються детерміновані радіаційні впливи, тому там не вимагається детальне планування медичної евакуації. Водночас зберігається загроза хронічного опромінення, яке провокує стохастичні радіобіологічні наслідки в довгостроковій перспективі. Дослідження акцентує увагу на пріоритетних захисних стратегіях для початкової стадії радіаційної аварії (РА). Ефективність укриття в закритих приміщеннях підвищується за рахунок герметизації стиків вікон і дверей доступними матеріалами. Сукупність профілактичних дій здатна знизити рівень внутрішнього забруднення від вдихання радіоактивних аерозолів у 3–10 разів. По завершенні проходження забрудненої хмари слід активізувати вентиляцію, аби запобігти концентрації аерозолів усередині, що перевищує зовнішні показники</jats:p>