Abstract
<jats:p>У статті висвітлено особливості творчої манери Світлани Сащук – поетки, уродженки Волині. Об'єкт дослідження книга поезій «Інша», яка поділяється на два розділи: «Від початку і до вертання» і «Кафізми безсоння». Перший є преамбулою до другого, характеризує особливості особистісного міфу ліричної героїні, другий – занурює читача у вир її переживань, пов'язаних із російсько-українською війною. Концентричність національної автентики й етнорегіональних особливостей як художніх домінант стильової своєрідності в її творчості зумовлюють чимало мистецьких аналогій із феноменом пльонтання Івана Марчука. Автентичність світобачення авторки у ній розкривається крізь призму генетичної пам'яті, а саме пам'яті роду, де ключовими стають мотиви й образи, що набувають реалізації в безпосередньому зв'язку з Богом як центром художньої світобудови, дороговказом усіх намірів, устремлінь, дій. Релігійні мотиви набувають вираження на трьох рівнях: язичницькому (анімістичні й пантеїстичні акценти), феномені двовір'я (язичництво й християнство стають єдиним цілим, інтерпретуються, як народна релігія), виразному християнському, особливо у розділі «Кафізми безсоння». Суб'єктом поетичних рефлексій стає образ ліричної героїні, внутрішній світ якої співмірний зі світом навколо. Вона – дитя природи, безпосередньо перебуває у її часоплині, емпатує, турбується, допомагає, а в другому розділі втілює дух материнства та українства. Саме український світ у панорамному зображенні міст, сіл, рік, регіонів є домінантою мотивно-образних параметрів, концептуалізує екзистенціал животворності як передумови й наслідку часоплину в художній світобудові авторки. Імператив «Жий!» набуває ознак лейтмотиву, концепту, домінанти, упосліджено розкриває свою ідейно-художню суть.</jats:p>