Abstract
<jats:p>У статті обґрунтовано виокремлення цифрової комунікації освітніх реформ яксамостійного предметного поля в межах публічного управління та адміністрування. Показано, щодомінуюча лінійна модель державних комунікацій «центр – канал – аудиторія» аналітичнонедостатня для аналізу багаторівневих освітніх реформ і не пояснює, чому центральніповідомлення міністерства не транслюються автоматично у локальну управлінську дію.Запропоновано розглядати соціальні мережі органу влади не як автономний SMM-канал, а як одиніз функціонально диференційованих вузлів цифрової комунікаційної екосистеми, до якої такожналежать офіційний вебсайт органу влади, відеоплатформи асинхронного відео (YouTube),синхронні онлайн-зустрічі та вебінари (Zoom, Google Meet), месенджерні канали, професійнометодичні платформи та внутрішньошкільні цифрові групи. Систематизовано шість системниххарактеристик освітніх реформ, що утворюють їх специфічний комунікаційний контур: довгийгоризонт впровадження, що генерує накопичену суспільну втому і високу чутливість до зміниполітичних циклів; багатоаудиторність із принципово різними інформаційними потребами учнів,батьків, учителів, директорів, засновників та органів місцевого самоврядування; підвищенаемоційна чутливість і схильність до міфоутворення, посилена алгоритмічною логікою цифровихплатформ; критична залежність від локальних реалізаторів – директорів шкіл і вчителів як«вуличних бюрократів»; міжсекторна інституційна складність із розподілом ролей між центральнимрегулятором, регіональним і місцевим самоврядуванням, закладами вищої освіти та системоюзовнішнього оцінювання; присутність неповнолітніх осіб як опосередкованих, але важливихстейкхолдерів, що задає посилену етичну рамку цифрової комунікації. Кожна з характеристикспіввіднесена з сучасними емпіричними і теоретичними дослідженнями. Запропоновано аналітичнутаблицю комунікаційних імплікацій кожної характеристики для проєктування цифрової комунікаціїреформи. Підсумовано, що ефективна цифрова комунікація освітньої реформи можлива лише заумови свідомого функціонального розподілу ролей між елементами цифрової екосистеми, асоціальні мережі є сильним інструментом публічного сигналу, пояснення, навігації, легітимації іроботи зі страхами, але не замінюють методичної підтримки, нормативної визначеності талокальної професійної адаптації.</jats:p>