Abstract
<jats:p>У статті репрезентовано результати комплексного теоретико-методологічного аналізу монологічного виступу як складного інтегративного явища, що перебуває на перетині сучасної риторики та культури фахової мови. Дослідження актуалізовано потребою переосмислення класичних ораторських канонів у контексті динамічних трансформацій сучасного комунікативного простору та академічного середовища. Обґрунтовано, що в умовах глобалізації та інтенсифікації професійних контактів рівень володіння культурою фахового монологу стає визначальним маркером професійної компетентності та конкурентоспроможності майбутнього фахівця. Автор детально розкриває сутність монологічного виступу як багаторівневої структурованої системи, що реалізує цілий спектр стратегічних функцій: від традиційної інформативної та аргументативної до сугестивної та презентаційної. Особливу увагу в роботі приділено генезису риторичних структур. Здійснено компаративний аналіз класичної п’ятичастинної моделі диспозиції (exordium, narratio, argumentatio, refutatio, peroratio) та її сучасної адаптації до вимог академічного дискурсу. Доведено, що перехід до чотирикомпонентної структури (проблемний вступ, аналітичний виклад, доказово-ілюстративний блок та узагальнення) свідчить про зміну парадигми публічного мовлення – від лінійної трансляції думок до діалогічно-інтегративної взаємодії з аудиторією. У контексті історичної еволюції жанрів проведено паралелі між класичною філіппікою та сучасним фаховим виступом. Виявлено закономірну трансформацію домінант: на зміну емоційній експресивності та маніпулятивній сугестії приходить раціонально-логічна аргументація та аналітична верифікація фактів. Уточнено роль мовностилістичних засобів як інструментів логічної структуризації тексту, що підсилюють переконувальний потенціал мовця. У висновках акцентовано, що монологічне мовлення є не лише формою передачі інформації, а й інструментом професійного мислення. Сформованість навичок публічного виступу безпосередньо корелює з розвитком критичного мислення, академічною доброчесністю та здатністю до ефективної самопрезентації у професійному соціумі. Стаття має практичне значення для розробки методик навчання риторики та культури мовлення у закладах вищої освіти.</jats:p>