Abstract
<jats:p>Представлено результати оцінювання кліматичного фактора вітрової ерозії ґрунтів для Півдні України. Вітрова ерозія є одним з основних процесів, що призводить до деградації ґрунтів, в степових та сухостепових регіонів України та має значний вплив на продуктивність сільськогосподарських угідь. Кліматичний параметр (С) математичної моделі WEQ дозволяє зробити оцінку небезпеки виникнення вітрової ерозії в умовах сучасних кліматичних змін і має значні регіональні контрасти на Півдні України. Максимальний вітро-ерозійний потенціал клімату спостерігається на узбережжі Чорного та Азовського морів (більше ніж 40 одиниць С), мінімальні значення притаманні континентальним районам (менше ніж 20 одиниць С). Такі контрасти визначаються середньорічними швидкостями вітру, які найбільші на узбережжі, вищими у південних районах з місячними температурами повітря та опадами. Небезпека вітрової ерозії в регіоні визначається не довгостроковими середніми характеристиками, а частотою та інтенсивністю екстремальних подій. А тому при проєктування протидефляційних заходів повинно використовувати значення С, що дорівнює перцинталі 90 %. На Півдні України спостерігається певна строкатість і в напрямку (додатному або від’ємному), і в інтенсивності змін кліматичного показника вітрової ерозії. Амплітуда змін нахилу Сена становить 6–7 одиниць C за 10 років. Найвище зниження кліматичного потенціалу дефляції за період 1980–2024 рр. (-3 до -6 одиниць C на десятиліття) спостерігається в прибережній зоні. Невеликі позитивні значення нахилу Сена (0 до +0,9 одиниці C на десятиліття), які вказують на поступове зростання кліматичного дефляційного потенціалу спостерігається в континентальних районах Херсонської та Запорізької області. На тлі стабільних значень середньорічної швидкості вітру, така динаміка визначається балансом між темпами зростання середньорічної температури цього показника та змінами в річної кількості опадів. Виходячи з чинних прогнозів щодо компонентів коефіцієнта C очікується, що виявлені тенденції в регіоні збережуться принаймні до 40-х – 50-х років ХХІ століття</jats:p>