Abstract
<jats:p>У статті розглядається актуальна проблема трансформації ролі персонального вебсайту викладача в умовах системних криз, спричинених воєнними діями та глобальними викликами у сфері вищої освіти України. Автором обґрунтовано психолого-педагогічний потенціал індивідуального цифрового ресурсу як інструменту забезпечення «цифрової присутності» педагога та підтримки соціальної стійкості (резильєнтності) здобувачів освіти. Проаналізовано феномен цифрової присутності через взаємодію когнітивного, соціального та фасилітативного компонентів, що дозволяє конвертувати технічні можливості сайту в інструмент емоційної стабілізації. Особливу увагу приділено концепції вебсайту як «безпечного середовища» та «комунікаційного моста», що мінімізує когнітивне навантаження на студентів та запобігає їхній соціальній дезорієнтації в умовах асинхронного навчання. У межах дослідження висвітлено практичний досвід підготовки магістрів освітніх наук в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова, зокрема щодо розробки та адаптації авторських сайтів до екстремальних умов. Детально розкрито сутність та доцільність впровадження «педагогіки низької пропускної здатності» (low-bandwidth pedagogy) як засобу подолання наслідків енергетичної кризи та нестабільного інтернет-зв’язку. Автор доводить, що персональний сайт, на відміну від корпоративних LMS та месенджерів, виступає сталою «якорною точкою» та символом професійної незламності викладача. У статті запропоновано практичні рекомендації щодо розбудови «цифрової стійкості», що включають наповнення ресурсу емпатичним контентом, забезпечення безперебійної доступності матеріалів та дотримання етики цифрової взаємодії. Зроблено висновок, що персональний сайт викладача за кризових обставин набуває статусу автономної віртуальної кафедри, яка інтегрує функцію навчання із функцією психолого-педагогічного супроводу, забезпечуючи життєздатність освітнього процесу в турбулентному середовищі.</jats:p>