Abstract
<jats:p>У науковій статті комплексно розглянуто актуальну проблему формування культури здоров’я особистості в умовах сучасного освітнього простору. Автор наголошує, що цей процес сьогодні відбувається на складному тлі інтенсивних соціальних трансформацій, тотальної цифровізації навчання та прогресуючого психоемоційного навантаження на всіх учасників освітнього процесу. У межах проведеного дослідження категорія «здоров’я» трактується не просто як відсутність хвороб, а як цілісний динамічний ресурс життєздатності особистості, що виступає фундаментальним складником її успішної соціальної інтеграції та продуктивної професійної самореалізації в мінливому світі. На основі ґрунтовного аналізу сучасних вітчизняних теоретичних джерел уточнено зміст поняття «культура здоров’я» як складного інтегративного утворення особистості. Встановлено, що воно органічно поєднує ціннісно-мотиваційний, когнітивний, діяльнісно-поведінковий та рефлексивно-регулятивний компоненти. Особливу увагу в роботі приділено обґрунтуванню сутності психолого-педагогічних детермінант, які визначені як розгалужена система внутрішніх і зовнішніх чинників, що забезпечують перетворення теоретичних знань на стійкі, щоденні поведінкові практики. Автором виділено та деталізовано три ієрархічні рівні впливу: індивідуально-психологічний (особистісні ресурси та установки), соціально-психологічний (вплив мікросоціуму та родини) та педагогічно-інституційний (організація навчання та виховання). Доведено, що ефективність формування культури здоров’я безпосередньо залежить від синергії особистісного потенціалу та спеціально створеного здоров’язбережувального середовища. Запропоновано авторську концептуальну модель, яка деталізує складні механізми переходу від пасивного усвідомлення цінності здоров’я до активного впровадження саморегулятивних практик. Окреслено стратегічні прикладні напрями імплементації отриманих результатів у безпосередню практику закладів освіти. Зокрема, акцентовано на необхідності випереджального розвитку здоров’язбережувальних компетентностей самих педагогів, системної модернізації освітньої інфраструктури та широкого впровадження інноваційних діяльнісних технологій. У підсумку зроблено аргументований висновок про те, що лише системний психолого-педагогічний підхід дозволить сформувати свідому відповідальність кожної особистості за власне фізичне та ментальне благополуччя протягом життя.</jats:p>