Abstract
<jats:p>Стаття присвячена комплексному дослідженню історії становлення тьюторингу як педагогічної технології в контексті зарубіжних освітніх систем. У роботі здійснено ретроспективний аналіз становлення тьюторської практики, починаючи від її зародження в класичних англійських університетах Оксфорда та Кембриджу як форми наставництва, і до сучасних моделей персоналізації навчання у Великій Британії, Німеччині, США, Франції та Польщі. Автором розкрито змістовне розуміння поняття «тьюторинг», виходячи з його етимологічних коренів (від лат. tutor – захисник, опікун) та сучасних наукових трактувань. У статті узагальнено підходи провідних зарубіжних дослідників (Д. Вуда, К. Топпінга, М. Брея та ін.) та вітчизняних науковців, що дозволило визначити тьюторинг як педагогічну технологію, спрямовану на досягнення особистісного потенціалу дитини. Особливу увагу приділено аналізу національних освітніх моделей, в яких розвивається тьюторинг. Висвітлено досвід Великої Британії, де тьюторинг трансформувався в Національну програму (NTP) для подолання наслідків пандемії COVID-19. Охарактеризовано німецьку модель, де тьюторинг інтегрований в діяльність «продуктивних шкіл» та мережі університетських хабів, фокусуючись на інклюзії та підтримці студентів за принципом «рівний-рівному». Розглянуто специфіку підготовки тьюторів та впровадження е-тьюторингу в дистанційній освіті. Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні потенціалу зарубіжного досвіду тьюторингу для реформування сучасної системи загальної середньої освіти України. Автор наголошує, що в умовах освітніх втрат, спричинених війною та пандемією, впровадження тьюторингу є стратегічним інструментом реалізації індивідуальних освітніх траєкторій, що відповідає концепції Нової української школи. Висновки статті слугують теоретичним підґрунтям для розробки та апробації вітчизняних моделей тьюторського супроводу.</jats:p>