Abstract
<jats:p>У статті описано трансформацію теоретико-методологічного інструментарію філологічного аналізу художнього тексту в контексті переходу від традиційної мономодальної статичності до динамічного цифрового середовища. Актуальність дослідження зумовлена потребою переосмислення класичних підходів до інтерпретації літературного твору в умовах глобальної цифровізації та поширення технологій штучного інтелекту. Автор обґрунтовує тезу про те, що антропоцентризм, який сформувався як світоглядне переконання ще в епоху Відродження, залишається єдиним надійним орієнтиром для сучасної філологічної думки. Незважаючи на стрімкий технологічний прогрес, що намагається замінити суб’єктивне емоційно-інтелектуальне прочитання алгоритмізованими методами опрацювання великих даних (Big Data), людина продовжує перебувати в центрі художнього всесвіту. Мономодальний художній текст розглядається не як автономна семіотична структура, а як живий акт комунікації між автором і читачем, як віддзеркалення свідомості митця та об’єкт рефлексії реципієнта. Особливу увагу приділено аналізу мономодального художнього тексту, що ґрунтується виключно на вербальному коді. Визначено, що в мультимодальному суспільстві, де домінують змішані семіотичні коди, відбувається певна ревізія мовних ігор та модифікація наративної організації. Аналізується потенціал алгоритмів щодо відтворення антропоцентричної природи творчого процесу в ході генерації або опрацювання текстових даних. У статті доведено, що цифрові реалії не обезлюднюють літературу, а навпаки – створюють нові умови для еволюції антропоцентричного вектору. Головним завданням сучасного філологічного аналізу визначено збереження вербальної традиції при одночасному забезпеченні дієвого контакту з читачем у новій моделі зовнішньо текстової комунікації: письменник ↔ читач. Стаття пропонує системний погляд на те, як методологія аналізу адаптується до цифрової динаміки, не втрачаючи при цьому своєї гуманістичної сутності.</jats:p>