ФІЗИКО-ХІМІЧНА МОДИФІКАЦІЯ ЗАХИСНОГО ПОКРИТТЯ ДЛЯ АНТИКОРОЗІЙНОГО ЗАХИСТУ ПОВЕРХОНЬ ІНЖЕНЕРНИХ СПОРУД

<jats:p>Робота присвячена розробці епоксидних захисних покриттів із підвищеною адгезійною міцністю та корозійною стійкістю для об’єктів критичної інфраструктури, що експлуатуються в умовах впливу середовища морської води. Метою дослідження є визначення оптимального складу полімерної композиції шляхом математичного планування експерименту та статистичної обробки результатів. Як зв’язувач використано епоксидну смолу на основі бісфенолу-F, модифіковану новолачною смолою та вуглецевими нанотрубками. Встановлено, що раціональне співвідношення інгредієнтів у полімерній матриці забезпечує підвищення значення адгезійної міцності з σа = 24,0 МПа до σа = 67,3 МПа. Дослідження корозійної стійкості в морському середовищі (35 ‰) показали стабільність питомого опору (ρ ≈ 17,5 Ом·м2) та зниження значення питомої ємності (с ≈ 28–34 пФ/м2), що свідчить про формування ефективного дифузійного бар’єру, створеного захисним покриттям. Встановлено фізико-хімічний механізм підвищення захисних характеристик покриттів, який базується на підвищенні щільності зшивання полімеру та формування бар’єрної структури, що впливає на експлуатаційні характеристики поверхонь інженерних споруд. Встановлено, що використання нанонаповнювачів сприяє зменшенню швидкості дифузії в об’ємі полімерного покриття та підвищує стабільність його електрофізичних характеристик у процесі експлуатації. Показано, що розроблені епоксидні композити можуть бути перспективними для захисту металевих поверхонь, які функціонують в умовах підвищеної вологості та впливу хлоридвмісних середовищ. Додатково проведено статистичну оцінку адекватності математичної моделі за критеріями Кохрена, Стьюдента та Фішера, що підтвердило достовірність отриманих експериментальних результатів і коректність побудованих регресійних залежностей. Встановлено, що введення новолачної смоли сприяє підвищенню ступеня зшивання полімерної матриці та покращенню адгезійної взаємодії між покриттям і металевою основою, тоді як використання вуглецевих нанотрубок забезпечує формування просторового наноструктурованого каркасу, який ускладнює проникнення молекул води та агресивних іонів у структуру композиту.</jats:p>