Abstract
<jats:p>Актуальність проблеми. Паралімпійський спорт за останні десятиліття трансформувався з реабілітаційної практики у глобальний спортивний рух з високим рівнем конкуренції та комерціалізації. Водночас із зростанням престижу паралімпійського спорту загострюється проблема забезпечення чистоти змагань та протидії використанню заборонених речовин і методів. Згідно з даними ВАДА, кількість антидопінгових порушень у паралімпійських видах спорту зросла з 60 (2000–2011) до 159 (2013–2018). Унікальна специфіка паралімпійського спорту, де медичні втручання для лікування інвалідності можуть перетинатися з потенційними допінговими практиками, створює додаткові виклики для антидопінгової діяльності. Мета дослідження: систематизувати ключові виклики і проблеми антидопінгової діяльності в сучасному паралімпійському спорті та обґрунтувати шляхи удосконалення системи допінг-контролю для спортсменів з інвалідністю. Методи дослідження. У роботі використано комплекс методів: аналіз та узагальнення; документальний метод порівняння. Результати. Дослідження дозволило виявити три групи ключових проблем: технічні ускладнення збору біологічних зразків у спортсменів з різними типами інвалідності (понад 40% параспортсменів потребують сторонньої допомоги); потенційні зловживання системою дозволів на терапевтичне використання заборонених речовин (паралімпійці подають у 5–7 разів більше запитів на ДТВ порівняно з олімпійцями); соціально-психологічні фактори (33% елітних параспортсменів не отримали жодної антидопінгової освіти). Виявлено критичну проблему балансування між медичною необхідністю та антидопінговими правилами, а також недостатню адаптацію стандартних процедур допінг-контролю до специфічних потреб спортсменів з інвалідністю.</jats:p>