Abstract
<jats:p>У статті здійснено ґрунтовний аналіз фортепіанного виконавства як полівекторного об’єкта наукових розвідок, що охоплює спектр від мистецтвознавства до психофізіології. Мета статті полягає в побудові теоретичної моделі поєднання дослідницької проблематики щодо фортепіанного виконавства як теоретичної основи актуалізації методичного контексту його удосконалення в галузі мистецької освіти. Для досягнення цієї мети авторами реалізовано завдання з екстраполяції методології мистецтвознавства в практичну площину, визначення методичного потенціалу актуальних дослідницьких положень та виокремлення перспектив розвитку піаністичної освіти. Методологія дослідження ґрунтується на принципі поліпарадигмальності, що дає змогу інтегрувати музикознавчий, антропологічний та органологічний підходи. У роботі адаптовано чотирирівневу модель С. Шипа (імпліцитний, теоретичний, метанауковий та світоглядно-філософський рівні) до специфіки діяльності піаніста-інтерпретатора. Особливу увагу приділено антропологічному аспекту, який розкриває внутрішні процеси піаніста: виконавську надійність, музичну пам’ять та художнє мислення, а також біомеханіку взаємодії з інструментом (Tuche). У статті вперше системно поєднано концепцію художньо-творчої ментальності з проблемою історично-інформованої інтерпретації (HIP). Розглянуто роль якості інструментарію (Steinway, Bösendorfer, Yamaha тощо) у процесі матеріалізації художнього образу. Автор доводить, що об’єктом музичної педагогіки є не лише текст, але й особистість виконавця, що потребує синтезу теоретичних знань та практико-орієнтованих методик. Результати дослідження можуть бути використані для розроблення нових методичних рекомендацій у галузі мистецької освіти та професійної підготовки піаністів.</jats:p>