(Ре)концептуалізація третьої місії українських університетів в умовах війни через соціальну відповідальність та інституційну стійкість

<jats:p>Статтю присвячено соціологічній реконцептуалізації третьої місії українських університетів в умовах повномасштабної війни. У центрі дослідницької уваги перебуває зміна публічної ролі закладів вищої освіти, які за умов воєнної турбулентності виходять за межі традиційних освітніх і наукових функцій. Особливого значення в цьому контексті набуває досвід університетів, що функціонують у прифронтових містах, де освітня й наукова діяльність здійснюється під впливом безпекових ризиків, інфраструктурних втрат, вимушеної мобільності та посиленого суспільного запиту на підтримку громад. У статті обґрунтовується, що воєнний досвід української вищої освіти потребує перегляду усталених підходів до розуміння соціальної функції університету. Соціальна відповідальність інтерпретується не як додатковий напрям інституційної активності, а як умова збереження суспільної довіри, академічної суб’єктності та релевантності університету в кризовий період. Інституційна стійкість, своєю чергою, розглядається як здатність закладів вищої освіти підтримувати безперервність освітніх, дослідницьких, громадянських і міжнародних практик попри руйнівний вплив війни. Теоретико-методологічна рамка статті спирається на соціологію освіти, інституційний аналіз, публічну соціологію та дослідження стійкості. Такий підхід дозволяє розглядати український університет як активного агента суспільного відновлення, локальної підтримки та міжнародної академічної солідарності. У статті актуалізується значення прифронтового університетського досвіду як важливого емпіричного й теоретичного ресурсу для осмислення майбутніх моделей розвитку вищої освіти у воєнний і повоєнний періоди.</jats:p>